Джек Нiколсон

Джек Нiколсон (Jack Nicholson / Джек Николсон) народився 22 квiтня 1937 р. у мiстечку Нептун (штат Нью-Джерсi). Невдовзi пiсля цього кудись зник його батько-алкоголiк, i хлопця виховували мати Етель Мей i старшi сестри Джун та Лоррейн. Тiльки на початку 70-х Джек дiзнався, що насправдi Етель Мей була його бабусею, Лоррейн – тiткою, а Джун – матiр’ю. Мабуть, таким чином родина намагалась захистити його вiд “прокляття незаконнонародженостi”.

Джек чудово вчився у школi, проявляючи здiбностi у точних та гуманiтарних науках. Вiн мiг легко вступити до унiверситету, однак пiсля закiнчення школи вирушив до Лос-Анджелесу, влаштувався клерком у вiддiлi мультфiльмiв студii “Метро-Голдвiн-Маeр” i почав вiдвiдувати рiзнi акторськi курси. Через деякий час молодий актор вже виступав на сценах маленьких театрiв, заробляючи 14 доларiв на тиждень. Вiн почав знiматися у “стрiчках класу Б” – малобюджетних вестернах, гангстерських картинах, фiльмах жахiв. Джек дебютував на екранi роллю переляканого пiдлiтка, який тримаe пiд прицiлом заручникiв, у стрiчцi “Плач, вбивця дiтей” (1958) Джаса Аддiсса, потiм грав ковбоiв, бандитiв, мотоциклiстiв. Протягом десятирiччя вiн взяв участь у створеннi 20 картин, бiльшiсть з яких знiмав або фiнансував Роджер Кормен – своeрiдний класик дешевого жанрового кiно. У 1967 р. Джек запропонував Кормену свiй сценарiй пiд назвою “Подорож”, одну з ролей у якому написав спецiально для себе. На жаль, досвiдчений ремiсник не побачив у Нiколсонi цiкавого актора i вiддав роль Брюсу Дерну. Однак “Подорож” все ж таки стала важливою подieю у життi майбутнього триразового лауреата “Оскара”: на зйомках вiн познайомився з молодими акторами Деннiсом Хоппером та Пiтером Фонда.

Через два роки Хоппер дебютував у режисурi стрiчкою “Безтурботний iздець”, в якiй вiн та Фонда зiграли двох “диких янголiв”, наiвних бунтiвникiв на мотоциклах, котрих переслiдують i врештi-решт знищують розлюченi обивателi. На невелику роль адвоката-алкоголiка Джорджа Хенсона, який разом з головними героями вирушаe на пошуки кращого життя, Хоппер запросив Рiпа Торна, але, попрацювавши з ним кiлька днiв, почав шукати замiну i згадав про Нiколсона. Наступного ранку пiсля демонстрацii “Безтурботного iздця” на Каннському фестивалi маловiдомий актор прокинувся зiркою. Його навiть висували на здобуття премii Кiноакадемii за найкращу чоловiчу роль другого плану, проте нагороду того року отримав Джиг Янг (“Загнаних коней пристрiлюють, чи не так?”).

Джек Нiколсон (Jack Nicholson / Джек Николсон) народився 22 квiтня 1937 р. у мiстечку Нептун (штат Нью-Джерсi). Невдовзi пiсля цього кудись зник його батько-алкоголiк, i хлопця виховували мати Етель Мей i старшi сестри Джун та Лоррейн. Тiльки на початку 70-х Джек дiзнався, що насправдi Етель Мей була його бабусею, Лоррейн – тiткою, а Джун – матiр’ю. Мабуть, таким чином родина намагалась захистити його вiд “прокляття незаконнонародженостi”.

Джек чудово вчився у школi, проявляючи здiбностi у точних та гуманiтарних науках. Вiн мiг легко вступити до унiверситету, однак пiсля закiнчення школи вирушив до Лос-Анджелесу, влаштувався клерком у вiддiлi мультфiльмiв студii “Метро-Голдвiн-Маeр” i почав вiдвiдувати рiзнi акторськi курси.    Через деякий час молодий актор вже виступав на сценах маленьких театрiв, заробляючи 14 доларiв на тиждень. Вiн почав знiматися у “стрiчках класу Б” – малобюджетних вестернах, гангстерських картинах, фiльмах жахiв. Джек дебютував на екранi роллю переляканого пiдлiтка, який тримаe пiд прицiлом заручникiв, у стрiчцi “Плач, вбивця дiтей” (1958) Джаса Аддiсса, потiм грав ковбоiв, бандитiв, мотоциклiстiв. Протягом десятирiччя вiн взяв участь у створеннi 20 картин, бiльшiсть з яких знiмав або фiнансував Роджер Кормен – своeрiдний класик дешевого жанрового кiно. У 1967 р. Джек запропонував Кормену свiй сценарiй пiд назвою “Подорож”, одну з ролей у якому написав спецiально для себе. На жаль, досвiдчений ремiсник не побачив у Нiколсонi цiкавого актора i вiддав роль Брюсу Дерну. Однак “Подорож” все ж таки стала важливою подieю у життi майбутнього триразового лауреата “Оскара”: на зйомках вiн познайомився з молодими акторами Деннiсом Хоппером та Пiтером Фонда.

Через два роки Хоппер дебютував у режисурi стрiчкою “Безтурботний iздець”, в якiй вiн та Фонда зiграли двох “диких янголiв”, наiвних бунтiвникiв на мотоциклах, котрих переслiдують i врештi-решт знищують розлюченi обивателi. На невелику роль адвоката-алкоголiка Джорджа Хенсона, який разом з головними героями вирушаe на пошуки кращого життя, Хоппер запросив Рiпа Торна, але, попрацювавши з ним кiлька днiв, почав шукати замiну i згадав про Нiколсона. Наступного ранку пiсля демонстрацii “Безтурботного iздця” на Каннському фестивалi маловiдомий актор прокинувся зiркою. Його навiть висували на здобуття премii Кiноакадемii за найкращу чоловiчу роль другого плану, проте нагороду того року отримав Джиг Янг (“Загнаних коней пристрiлюють, чи не так?”).

У стрiчцi Боба Рафелсона “П’ять легких п’eс” (1970) Нiколсон перевтiлився у Боббi Дюпеа – колишнього музиканта, а нинi робiтника на нафторозробках, котрий вiдчуваe себе чужим як серед грубих та обмежених колег, так i у колi родини, яку залишив багато рокiв тому. Ця роль принесла виконавцю другу номiнацiю на “Оскара”.

У 1973 р. Джек зiграв сержанта Буддаскi у драмi “Останнiй наряд” Хола Ешбi, втретe потрапив у поле зору Американськоi кiноакадемii, отримав приз нью-йоркських критикiв, премiю Британськоi кiноакадемii i був визнаний найкращим актором на Каннському фестивалi.

Наступного року Нiколсон блискуче виконав роль приватного детектива Джейка Гiттеса у класичному “чорному фiльмi” Романа Поланського “Китайський квартал”. Його не злякала навiть перспектива знiматися з пластиром на носi. “Джек – це eдиний актор, якому зiйшло з рук те, що вiн проходив з цим жахливим пластиром три четвертини фiльму”, – вважаe продюсер “Кварталу” Роберт Еванс. Знову призи Британськоi кiноакадемii та нью-йоркських критикiв, “Золотий глобус”, однак “Оскар” i цього разу дiстався iншому – Арту Карнi (“Гаррi та Тонто”).

1975 рiк був особливо важким для Нiколсона: вiн знiмався одночасно у чотирьох картинах рiзних жанрiв. Результатом виснажливоi працi стала беззаперечна творча перемога актора. У мюзиклi “Томмi” Кена Рассела вiн чудово спiвав i рухався, у ретро-комедii “Фортуна” Майка Нiколса переконливо зображував кумедного хитруна, у драмi “Професiя: репортер” разом зi славетним iталiйським режисером Мiкеланджело Антонiонi дослiджував психологiю людини, що вирiшила почати нове життя. Але найвидатнiшим досягненням Нiколсона стала робота у “Польотi над гнiздом зозулi” Мiлоша Формана. Дрiбний хулiган, який випадково потрапив до божевiльнi, завдяки таланту виконавця перетворився на символ свободи. Роль Макмерфi принесла зiрцi довгоочiкуваний “Оскар”, “Золотий глобус”, премii Британськоi кiноакадемii та нью-йоркських критикiв.

Мить слави виявилась короткою. У другiй половинi 70-х почалася творча криза актора: не надто вдала режисерська робота (“Втеча у теплi краi”), декiлька малоцiкавих ролей та недалекоглядних рiшень (наприклад, вiдмова знiматися в “Апокалiпсисi сьогоднi” Копполи). Проте Нiколсон все ж таки змiг знайти своeрiдну форму вiдповiдностi новим часам i у 80-х знову вийшов на перший план, але вже у якостi майстра стилiзацii, магнетичного героя-коханця та екранного “короля темряви”.

У 1982 р. актор вшосте був номiнований на “Оскара” за другорядну роль Юджина О’Нiла у “Червоних” Воррена Бiттi, однак поступився англiйцю Джону Гiлгуду (цiкаво, що Британська кiноакадемiя того року вiдзначила саме Нiколсона). Два роки по тому роль колишнього астронавта Гаррета у мелодрамi “Мовою нiжностi” Джеймса Л. Брукса принесла Джеку черговий “Золотий глобус”, приз нью-йоркських критикiв та другий “Оскар” (цього разу у номiнацii “Найкращий виконавець ролi другого плану”).

У другiй половинi 80-х актор виконав ролi, якi не лише пiдтвердили його бездоганну професiйну репутацiю, а й значно змiцнили фiнансовi позицii: “дрiбний бiс” Дарiл Ван Хорн у “Вiдьмах з Iствiку” Джорджа Мiллера, тупуватий гангстер Чарлi Партана у “Честi сiм’i Прiццi” Джона Х’юстона (“Золотий глобус”, премiя нью-йоркських кiнокритикiв та номiнацiя на “Оскар”), бездомний алкоголiк Френк Фiлен у “Чортополоху” Ектора Бабенко (номiнацiя на “Оскар”), Джокер у “Бетменi” Тiма Бертона (номiнацiя на “Золотий глобус” за найкраще комедiйне виконання).

Заробивши за роль клоуна-вбивцi 60 млн. доларiв, Нiколсон змiг зайнятися власним проектом. Вiн 15 рокiв мрiяв створити фiльм “Два Джейки” – продовження “Китайського кварталу”, пропонував постановку Поланському, Х’юстону, Майку Нiколсу, Бернардо Бертолуччi, проте нiхто не зацiкавився його iдеeю. Нарештi, у 1990 р. Нiколсон сам узявся до режисури, але на нього чекало розчарування: стрiчка не сподобалась критикам i не мала успiху в прокатi. Наступний фiльм за участю зiрки – комедiя “Друзi по нещастю” (1992) Боба Рафелсона – також виявився провальним.

Смуга невдач актора закiнчилася у 1993 р.: його вдесяте висунули на здобуття премii Кiноакадемii за другорядну роль полковника Джессепа у стрiчцi “Декiлька добрих хлопцiв” Роба Райнера. У 1998 р. легендарний лицедiй виборов третього “Оскара” за роль цинiчного письменника Мелвiна Юдала у комедii “Краще не буваe” Джеймса Л. Брукса. З-помiж акторiв американського кiно тiльки Волтер Бреннан мiг похвалитися трьома призами Кiноакадемii, але усi вони були нагородами за ролi другого плану, тому Нiколсона можна впевнено назвати найтитулованiшим актором “фабрики мрiй”.

Джек стверджуe, що давно вже працюe не заради грошей або слави. Зараз вiн може дозволити собi забути про бездумнi блокбастери, грати складнi й цiкавi ролi у малобюджетних картинах i отримувати задоволення вiд роботи з давнiми друзями, наприклад, з Шоном Пенном (“Обiцянка”).

1 коментар для “Джек Нiколсон”

  1. К сожалению, таких штучных актеров , как Николсон,Энтони Хопкинс, Аль Пачино больше “не делают”.Джек величайший актер всех времен, и войдет во все учебники истории кино. Рефлексирующий артист, с не реальным обаянием, хитрыми глазами,улыбкой “маньяка”, и харизмой самого дьявола. Даже в абсолютно проходных фильмах, Николсон “вишенка на торте”. Он великолепен в “Пролетая над гнездом кукушки”, “Сияние”, “Китайский квартал”,”Бэтмен”, “Отступники”, “О Шмидте”, и в ряде других фильмах, абсолютно разных жанров. Хотелось бы , что б этот уже не молодой и совсем не спортивный человек , чаще радовал нас, простых зрителей , своим появлением на экране. В новых фильмах и в новых образах .

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *