Та, що танцює у темряві (Dancer in the Dark / Танцующая в темноте). Данія-Німеччина-США, 2000. Режисер Ларс фон Трієр. У ролях: Бьорк, Катрін Деньов, Дейвід Морc, Петер Стормар, Джоел Грей, Кара Сеймур.
Новий канал, субота 15 квітня, 23.30
Селма Жескова, робітниця фабрики та самотня мати, страждає від спадкової хвороби – поступової втрати зору. Єдина мрія нещасної – врятувати від подібної долі свого сина, зібравши гроші для дорогої операції. Убогість життя напівсліпа жінка намагається компенсувати багатством фантазії, уявляючи себе героїнею улюблених мюзиклів. Коли ж сусід-полісмен викрадає усі заощадження Селми, вона у розпачі наважується на злочин…
Фон Трієр – один з найвидатніших режисерів сучасності. Автор культового мінісеріалу «Королівство» у середині 90-х заснував рух «Догма», гаслом котрого є відмова від технічної вигадливості сучасного кіно. Двічі картини фон Трієра ставали подіями Каннського МКФ, але не отримували головних призів («Європа» у 1991 р. і «Розсікаючи хвилі» у 1996-му). Лише 2000 рік приніс постановнику справжній тріумф: «Та, що танцює» була нагороджена «Золотою пальмовою гілкою». Прибічник сміливих кіноекспериментів виявився єдиним талантом, який Старий Світ зміг протиставити вишуканості творів азіатських митців у конкурсній програмі фестивалю.
Режисер залишився вірний своїм принципам, знявши фільм ручною камерою. Водночас він цікаво використав популярну жанрову форму (сюжет називали «сумішшю «мильної опери» з мюзиклом»). Поєднання реалістичної манери зйомок, мелодраматичних колізій та яскравих музичних номерів викликало протилежні відгуки: від захоплення до нерозуміння і навіть обурення. Глядачі як у Канні, так і у всьому світі чітко поділились на два табори – палких прихильників картини та її завзятих противників. Однак критики і кінематографісти належним чином оцінили оригінальність мислення фон Трієра: Європейська кіноакадемія також присудила «Тій, що танцює» премію «Фелікс».
Схильність митця до нестандартних рішень проявилась і у виборі головної виконавиці. Відома ісландська співачка спочатку збиралася лише написати музику для картини, але врешті-решт саме її фон Трієр запросив на роль Селми. Об’єктивно оцінюючи можливості непрофесійної актриси, режисер, за його словами, намагався примусити Бьорк не грати, а «насправді пережити все те, що випало на долю героїні». Напружені зйомки призвели до кількох нервових зривів дебютантки та її остаточної відмови від подальшої роботи в кіно. Проте результат виснажливої праці перевершив усі сподівання: гра Бьорк отримала найвищі оцінки і була відзначена призом Каннського кінофестивалю та премією «Фелікс» за кращу жіночу роль.