Дрю Беррімор (Drew Barrymore / Дрю Бэрримор) народилась 22 лютого 1975 р. у Лос-Анджелесі у славетній акторській родині. На початку ХХ століття Беррімори були найвідомішою і найвпливовішою театральною династією у США. У 1880 р. англійський актор Моріс Беррімор одружився з американкою Джорджианою Дрю, і у них народились троє дітей – Етель, Лайонел та Джон. Цю трійцю називали «королівською сім’єю Бродвею»: усі вони згодом стали акторами кіно, але тільки Джон зробив на «фабриці мрій» кар’єру, гідну його театральних досягнень. Однак натхнення він зазвичай шукав в алкоголі, тому дуже швидко втратив свою романтичну зовнішність, а разом з нею і популярність. Від шлюбу з Долорес Костелло у нього у 1932 р. народився син, який згодом став батьком Дрю Беррімор.
Кінокар’єра Дрю почалась майже відразу після її народження. Коли майбутній зірці було усього дев’ять місяців, вона з’явилась в рекламному ролику, а у два роки знялась у своєму першому фільмі «Несподіване кохання» (1978). Юна актриса прославилась завдяки ролі Герті, молодшої сестри головного героя, в «Інопланетянині» (1982) Спілберга, одній з найприбутковіших картин усіх часів. Вона відразу перетворилась на нову «золоту дитину» Голлівуду: стрічки за її участю одна за одною виходили на екрани («Та, що підпалює поглядом», «Котяче око», «Непримиримі протиріччя», за які акторку висували на «Золотий глобус» як найкращу виконавицю другорядної ролі, тощо).
Дрю почали запрошувати на численні вечірки, де їй час від часу пропонували спиртні напої та наркотики. «У дев’ять років я вперше спробувала алкоголь, у десять – марихуану, а у дванадцять – кокаїн», – пише Беррімор у своїй автобіографії «Дівчинка, що заблукала» (1989). Коли акторці перестали давати ролі у кіно, вона впала у депресію, в 14 років намагалась закінчити життя самогубством, після чого потрапила до психіатричної лікарні. Вийшовши звідти, Дрю, за її словами, почала нове життя.
Режисери побоювались працювати з молодою неврівноваженою актрисою, і їй здебільшого діставались ролі у фільмах класу «Б». Тільки у трилері «Отруйний плющ» (1992) Беррімор отримала шанс нагадати про себе глядачам. «Коли я знімалась у цій картині, у мене була чітка мета, – розповідає Дрю. – Акторам-дітям дуже важко переходити на дорослі ролі. Тому зміна амплуа стала чимось на кшталт шокової терапії. Я знала, що якщо зіграю сексапільну лиходійку, головним фактором будуть її злочини, а не вік».
Після «Отруйного плюща» і вестерну «Погані дівчата» (1994) Беррімор знову почали пропонувати ролі у дорогих голлівудських стрічках («Бетмен назавжди», «Божевільне кохання», «Крик»). У кінці 90-х вона вдало виступила у комедійному амплуа в таких популярних фільмах, як «Співак на весіллі» (нагорода «MTV Movie Awards» за найкращий поцілунок) та «Нецілована» (приз «Блокбастер»). Роль Попелюшки у картині «Історія вічного кохання» (1998) принесла акторці ще одну премію «Блокбастер», проте стрічка не дуже добре пройшла у прокаті. Натомість кожна з серій «Янголів Чарлі» зібрала у США понад 100 млн. доларів. Для Дрю цей успіх був особливо важливим, оскільки вона не лише зіграла Ділан Сандерс, а й була одним з продюсерів комедійно-пригодницької дилогії. Гонорар Беррімор за другу частину «Янголів» склав 14 млн. доларів.
«Я першокласний коваль власного щастя, – вважає актриса. – Думаю, що життя – це не тільки випробування, а й враження, і кожного дня намагаюсь випити чашу до дна. Хтось називає це бунтарством, а я просто боюся запізнитись на поїзд».