Це, безумовно, один з найбільш видовищних фільмів року. З точки зору “зробленості” у стрічці взагалі важко знайти якісь недоліки. Єдине, що може викликати сумнів, – це, власне, взагалі спосіб, який обрали для її створення.
У картині є міцний сценарій, пристойні акторські роботи і екшн-сцени, що по-справжньому захоплюють. Ще більш захоплює і навіть дивує її цілком дорослий контент. Якщо перший досвід Земекіса у подібному різновиді кіно, “Полярний експрес”, був дитячою казкою, то у “Беовульфі” ми бачимо справжню жорстокість і справжню кров, лексикон персонажів також залишає позаду більшість костюмно-історичних стрічок, і хоча справжніх еротичних сцен ми не побачимо, крапки над і у стосунках персонажів, причинах їх вчинків та їхніх намірах розставлені дуже чітко. Та й мораль метафоричної байки буде значно зрозумілішою для більш дорослих людей, а не для дітей.
Від представника “добродушного” кінематографу якось не очікувалась подібна режисерська сміливість у відтворенні брутально-варварського світу, дуже далекого від того, що можна зазвичай побачити в історичному кіно чи у середньовічній казці. У “Беовульфі” люди зі своєю кровожерливістю й відвертим скотством видаються мало не гіршими за монстрів. Бажання дати “виправдовуючу” мотивацію чудовиськам (вони теж не вбивають без причини) – це, до речі, єдина ознака “доброзичливості” постановника, як і його політкоректності. Можна у цьому побачити і єдиний драматургічний прорахунок: як свідчить успіх “300 спартанців”, світу жорстоких героїв потрібні по-справжньому відразливі лиходії без жодного виправдання. Однак цей недолік перестає бути недоліком, як тільки бачиш, що Кріспін Гловер зробив з роллю Гренделя, причому ті, хто пам’ятає цього актора, легко “впізнають” його у монстрі, настільки виразна його перебільшена зловісно-нещасна міміка (він навіть може стати другим Голумом).
Єдине велике питання, яке виникає після перегляду фільму, – чи варто було його робити саме таким? Використаний підхід нібито бере найкраще від двох різновидів кіно – художнього й анімаційного – і майже безмежно розсуває горизонти можливого в кіно, але… невже ці горизонти вже не розсунуті достатньо (згадаймо хоча б “Володаря перснів”), щоб створити на базі цього сюжету нормальний фільм з акторами, а не їх тривимірними копіями, які все ж таки, хоч і виглядають дуже реалістично, копіями залишаються? Причому різної якості – якщо з чоловіками ще більш-менш, то спостереження за анімаційними двійниками Робін Райт-Пенн та Елісон Ломан викликає виключно бажання побачити оригінали. І розрекламована віртуальна Джолі справжню ніколи не замінить – сцена зваблення викликала б зовсім іншу реакцію, якби на екрані була дійсно Анжеліна.
Заміна актора комп’ютерною лялькою може не мати великого значення у сюжеті підкреслено фентезійному, несерйозному – однак там, де за метафоричністю оповіді приховуються справжні людські думки, почуття і вади, необхідний “живий контакт” (чи викликали б таку емоційну реакцію “Спартанці”, якби замість Леоніда на екрані був його віртуальний двійник?). У “Беовульфі”, на жаль, обрана форма подачі матеріалу посприяла тому, що його драматичний потенціал скоротився наполовину.
cупер фільм
Отстойный фильм. Начиная с сюжета (понимаю, что по саге), но это скучно и предсказуемо, и заканчивая анимацией и общей невыразительностью картины.
Прикольне кіно-мультик, захоплюючий екшин, деякі дійсно моторошні моменти(з Гренделем), що часом змінюються непоганим гумором, ну і ще +, як бонус, Анджеліна 🙂
Про графіку – ну від реальності вона звичайно деколи дуже відрізняється, а Джолі часом зовсім і не Джолі), але за хвилин 20 звикається, просто треба це сприймати як анімацію, а не кіно.
Усім фанатам жанру фентезі думаю має сподобатися.