Орлиний зір

Мабуть, саме так зараз слід знімати фільми “під Хічкока”, якщо хочеш, щоб не вийшла всього лише бліда копія і щоб це було цікаво сучасному глядачу, – тобто зі спецефектами, зірками, що сходять, і темою більш-менш актуального страху. Виходить не надто розумно, але жваво й видовищно.

eagle1

Карузо косить під Великого Хіча вдруге поспіль після [“Параної”->disturbia], і вдруге результат більш-менш на рівні. Знаменитий майстер жаху ніколи не лякав вампірами чи зомбами, він завжди обирав більш реальний і поширений різновид страху: страх висоти, страх перед виходом на сцену, перед начальством тощо, і, напевно, найулюбленішим був страх невинного перед системою влади, що помилково звинуватила його у злочині. За півстоліття цей страх зі свідомості громадян нікуди не дівся, навпаки, виріс у надцять разів, тому що, з одного боку, люди дізнались, і не тільки завдяки кіно, що влада може бути корумпованою, злочинною і часом божевільною, а з іншого – можливості цієї влади збільшились майже безмежно завдяки розвитку техніки, в тому числі засобів стеження за усіма аспектами життя людей у будь-якому куточку Землі.

eagle1

Цей страх перед глобальним стеженням, результати якого загадковий хтось може завжди використати тобі на шкоду, у картині поєднується з ще одним різновидом, вже більше властивим саме сучасності – страхом перед технікою в цілому і комп’ютеризованістю світу зокрема, залежністю людини від не таких вже й надійних залізяк. Людство свідомо стає заручником розвинутих інформаційних технологій, пірнаючи у царство нулів і одиничок, передаючи йому все більшу владу і не залишаючи собі ніякого запасного варіанту, – ця думка у стрічці є, проте, на жаль, отримала тут дуже поверхове втілення: центральний конфлікт виявляється занадто стандартним, занадто схожим на те, що ми бачили на екрані півсотні разів раніше. Особистість головного винуватця – найслабша ланка сюжету, яка переводить цілком реальні страхи й проблеми у сферу наукової фантастики рівня “Термінатора”; її треба було або приховувати до останніх хвилин фіналу, або не розкривати взагалі, залишивши питання відкритим. Напевно, тоді вийшло б не так по-голлівудськи прямолінійно, на один рівень страшніше, але набагато потужніше.

Ла Беф знову грає простого хлопця, який опинився у надзвичайних обставинах, – він робить це у всіх своїх фільмах двох останніх років (навіть його герой з “Індіани Джонса” потрапляє у цю категорію), причому вони всі один за одним стають хітами. Мабуть, одного дня з Шаї виросте справжній герой “екшн”, і тоді він стане набагато більш високооплачуваним і набагато менш цікавим. В “Орлиному зорі” йому, в принципі, навіть є що грати – є тут і крихти гумору, і відвага, і лінія дорослішання, пов’язана з необхідністю піклуватись не лише про себе, а й про інших людей (але не настільки серйозна, щоб фільм перестав бути техно-трилером і став драмою чи мелодрамою). Монаган теж непогано себе проявила, принаймні ця роль її шлях до зоряного статусу точно не пригальмує.

eagle1

Підсумок: непогана спроба наслідувати Хічкока, адаптована під сучасні смаки. Враження може зіпсувати хіба що особистість головного лиходія; спробуйте знизати плечима і поставитися до неї як до данини класиці фантастичного жанру.

1 коментар для “Орлиний зір”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *