Різдво, запевняє ця комедія, – це чудовий привід згадати, що у тебе є родичі, якими б надокучливими, неуспішними і божевільними вони не були. Потім про них можна забути і далі жити власними проблемами, але кілька днів доведеться провести у пеклі. Що поробиш – Різдво.
Важко сказати, чи створює ця стрічка справжній різдвяний настрій – все ж таки кожна нація вкладає у ці слова свій оригінальний зміст. Нашим глядачам, наприклад, важко буде зрозуміти, чому у навіть вельми заможних американців різдвяний стіл – поняття майже абстрактне, чому вони практично не вживають нічого звеселяючого, принаймні не звеселяються настільки, щоб помилитися містом. А уявіть собі чотири Різдва в один день в українському варіанті – далеко б Бред та Кейт точно не заїхали.
На думку американців чи принаймні сценаристів цієї картини, Різдво – це привід згадати, що ти не лише машина для заробляння грошей та отримання задоволень, а й людина, з усіма наслідками, серед яких може навіть трапитись переосмислення власних відповідей на питання “Хто я?” та “Чого я хочу?” Чи вдалося авторам донести до глядача нехитру мораль і водночас розважити його – інше питання. Не те щоб у фільмі погано з гумором – є смішні діалоги, особливо у героя Вінса Вона, але більшість жартів ми вже десь бачили. Побиття дітей, сексуально заклопотані бабусі, туалети і блювання – це те, що ми нині спостерігаємо у кожній третій голлівудській комедії. До того ж різдвяного настрою такий гумор точно не створює і для його виконання не потрібні Різ Візерспун, Вінс Вон чи Сіссі Спейсек.
З іншого боку, у стрічці є сцени, де акторам дійсно є що грати, і саме вони дозволяють зрозуміти, ким є герої і які у них насправді стосунки. Практично для кожного персонажу знайдеться сцена, яка б дозволила зрозуміти його сутність і не завжди з позитивного боку. У героя Вона, наприклад, це його виступ у ролі Йосифа. Бред у фільмі, фактично, не змінюється, просто підлагоджується під ситуацію. Еволюцію в сюжеті переживає Кейт (занадто швидку, тому не дуже реалістичну) – якщо викинути 2-3 сцени, то у Візерспун майже серйозна роль. Однак найрозумнішу ідею фільму найкраще виражають герой Джона Фавро та його дружина, зокрема у дійсно смішній сцені гри, яка вимагає від учасників знати і розуміти одне одного: якими б дивакуватими і неуспішними ці двоє не здавались оточуючим “нормальним” людям, їм по-справжньому добре разом, і це головне.
Підсумок: не найкраще і не найкумедніше різдвяне кіно, але як одноразова моралізаторська розвага воно працює добре, переважно завдяки зусиллям акторів.