Людина-вовк (The Wolfman / Человек-волк). Фільм жахів / пригоди. США, 2010. Режисер Джо Джонстон. У ролях: [Беніціо Дель Торо->benicio-del-toro], [Ентоні Хопкінс->anthony-hopkins], [Емілі Блант->emily-blunt], [Х’юго Вівінг->hugo-weaving].
Молодий чоловік на ім’я Лоренс Телбот (Дель Торо) стає жертвою жахливого прокляття: коли на небі повний місяць, він стає вовком…
Лоренс Телбот – герой класичного фільму 1941 р. Автором сценарію був Курт Сьодмак, письменник, який переїхав у США з Німеччини у 1937 р. За його словами, він писав сценарій під впливом особистих переживань, коли у нього на очах сусіди з обивателів перетворювались на безжалісних вбивць. Головним героєм був чоловік, який вбив, як він думав, вовка, який встиг вкусити його. Вночі, коли на небі був повний місяць, Телбот сам почав перетворюватись на жахливого монстра. Lancer Вдень він мучився і шукав спосіб позбутися прокляття, а щоночі скоював нові вбивства. Це була улюблена роль Лона Чейні-молодшого, єдиного актора, котрий зіграв усіх чотирьох класичних чудовиськ студії “Юніверсал” – Дракулу, Мумію, монстра Франкенштейна та перевертня. Картина мала успіх, і Телбот чотири рази повертався на екрани у фільмах, де бився з іншими чудовиськами, – “Франкенштейн зустрічає людину-вовка”, “Будинок Франкенштейна”, “Будинок Дракули” та “Аббот і Костелло зустрічають Франкенштейна” (остання стрічка була пародійною).
Ідея римейку належала Беніціо Дель Торо, великому прихильнику “Людини-вовка” 1941 р. В дитинстві у кімнаті Беніціо висів на стіні плакат старого “Людини-вовка” з Лоном Чейні-молодшим у головній ролі. Потім плакат загубився, і через багато років актор знайшов екземпляр у Сан-Франциско, купив його і повісив у себе вдома. Плакат побачив менеджер Дель Торо, Ріп Йорн, який заговорив з актором про римейк. Він запропонував сходити на студію “Юніверсал” і продати їм цю ідею. Беніціо хотів, щоб нова картина була якомога ближчою до класичної версії про хорошу людину, над якою висить жахливе прокляття, і змушений був боротися за своє бачення фільму.
Актор був категорично проти модернізації сюжету, і його ставлення розійшлося з думкою режисера Марка Романека, кліпмейкера і лауреата премії “Греммі”, який залишив проект. “Він хотів зробити Лоренса Телбота не дуже хорошою людиною, – пояснює Дель Торо. – Ми намагались привнести у фільм елементи ще однієї стрічки, “Прокляття перевертня” з Олівером Рідом. Можливо, ми з Марком змогли б спрацюватися. Проте потім прийшов новий режисер, Джо Джонстон, і він розвинув цю історію по-іншому, зробивши героя хорошою людиною”.
Грим перевертня на Беніціо накладали кілька годин, але найбільше йому не сподобались моменти, коли грим змивали. До цього часу зйомки вже закінчувались, усі розходились додому, а він змушений був сидіти у кріслі. Можливість рухатися у костюмі вовка була дуже обмеженою, актору ж доводилось носити його 12 годин на день. У костюмі було жарко, і щоразу, коли Дель Торо хотів щось сказати, йому треба було знімати фальшиві зуби. Причому сам зняти їх він не міг, бо на ньому були вовчі лапи-муляжі, – доводилось робити комусь знак, щоб вийняли зуби. Після зйомок у “Людині-вовку” Беніціо став з особливою повагою ставитись до акторів, які грали монстрів у старих стрічках.
На зйомках Дель Торо рятувала музика: щоб відволіктись від незручностей, він слухав свої улюблені альбоми. Актор радить глядачам ставитись до фільму не дуже серйозно: “Це не “Гамлет”. Це “Людина-вовк”. Сподіваюсь, вам буде не нудно під час перегляду”.