Прихильники розумного “чоловічого” голлівудського кіно, які були у захваті від [“Темного Лицаря”->the-dark-knight], з нетерпінням чекали на цей фільм, і він не розчаровує. Особливе задоволення від нього отримають прихильники творчості Нолана: фільм підхоплює чимало тем з його попередніх робіт, і на екрані з’являється багато облич з них. Картина не без недоліків, але значно вищого рівня, ніж більшість сучасних літніх блокбастерів, – хоча б тому, що націлена не лише на розвагу (її тут теж вистачає), а й на аналіз, роздуми та емоційний відгук у глядача.
З технічного боку фільм зроблено майже бездоганно. Режисура, операторська робота, паралельний монтаж чудові. Багато трюків й спецефектів накручено навколо снів та їх різних рівнів (переповідати сюжет у даному випадку – неможлива місія, це треба бачити, і бажано не один раз). Все гаразд і з акторськими роботами. Ді Капріо остаточно перейшов на ролі не те щоб глибокі, емоційні й психологічні, а такі, що можуть загрожувати психічному здоров’ю актора (принаймні він це сам визнавав), але у даному випадку те, що гірше для виконавця, краще для глядача. З-поміж решти ансамблю слід згадати [Майкла Кейна->michael-cain] у кількох сценах, [Кілліана Мерфі->cillian-murphy], який, як і Ді Капріо, проходить у “Початку” повноцінну емоційну подорож, і [Еллен Пейдж->ellen-page] у ролі, яку легко можна було звести до стандарту, проте цього, на щастя, не сталося.
Що ж стосується недоліків, один з них пов’язаний зі структурою сюжету. Перший акт дуже цікаво розповідає про те, чим і як займаються герої, другий наповнює екран напругою, але третій видається затягнутим і перенасиченим паралельними лініями, за якими врешті-решт стомлюєшся стежити. Особливо це стосується “снігового” рівня, де всі у білому і взагалі важко розрізнити, хто є хто. Видалення хвилин двадцяти з цих паралельних процесів фільму б нічим не зашкодило.
Другий недолік пов’язаний з тим, що теми аморальності проникнення до людської голови стрічка, фактично, уникає. Вона демонструє два випадки з протилежними результатами, один з яких можна зарахувати у нещасні випадки, а другий цілком позитивний, з користю для жертви проникнення у першу чергу. То ж який можна зробити висновок? Хотілося б, щоб митець висловився на цю тему не менш чітко, ніж на тему втечі від реальності і розплати за неї, яка, здається, була для нього у даному випадку головною. І ще одне маленьке зауваження: завдання, яке отримали герої картини, і те, що вони врешті-решт зробили, – це не зовсім одне й те саме, в цьому місці логіка трохи пробуксовує, хоча на це можна не звернути уваги.
Незважаючи на це, “Початок” залишається найкращим поки що літнім блокбастером 2010 р. і однією з найкращих робіт Нолана. Він не залишить байдужими усіх, хто шукає кінорозвагу з мізками та справжніми емоціями.
1 коментар для “Початок”