Гаррі Поттер і дари смерті. Частина 2

Якщо згадати першу частину “Дарів смерті”, то її можна назвати мало не експериментальною: чималий її шматок йшов майже без дії і нагадував “екзистенціальну драму самотності юних героїв у ворожому світі”. Тому частина глядачів від неї плювалася, а частина ставила вище за інші серії. З другою настільки полярних оцінок не буде точно: тут править бал дія, дія і ще раз дія – тобто те, що подобається майже всім, особливо якщо подано масштабно й видовищно, з Imax-3D технологіями (саме в такому форматі стрічку можна переглянути у львівській “Планеті кіно” торгівельно-розважального комплексу “King Cross Leopolis”).

deathly_hallows2_1.jpg

Дійсно, у порівнянні з усіма попередніми частинами в картині небагато розмов і тихих сцен: персонажі весь час щось шукають, тікають і б’ються. Причому, судячи з побаченого, матеріалу назнімали години на три, а довелося скорочувати до двох, тому в остаточному сюжеті наявні діри, найпомітніші з яких – меч, який мандрує туди-сюди між персонажами, і появи нізвідки ордена Феніксу. Не те щоб це суттєві недоліки – на сприйняття фільму вони майже не впливають, бо основні лінії – пошуки крестажів і розуміння Гаррі свого зв’язку з головним ворогом – подані цілісно і послідовно. Сценаристи навіть доклали зусиль, щоб якомога повніше донести до глядача історію Северуса Снейпа – і це має сенс з огляду на акторську майстерність Алана Рікмена, яка на кілька хвилин піднімає фільм на рівень вищий за звичайну казку.

deathly_hallows2_2.jpg

Щодо інших акторів, то нарешті отримав свій зоряний час Волдеморт Ралфа Фіннеса. У попередніх частинах він часто здавався злом абстрактним, але тут показаний у дії, злий і підступний, наче змія, тому в результаті виходить на рівень гідного кінолиходія. Непогану гру пропонує головний виконавець Редкліфф, а от у його групи підтримки, Грінта і Вотсон, цього разу ролі не дуже виграшні, які зводяться переважно до біганини (у цьому плані друга частина програє першій). Єдину велику сцену, в якій з’являється його персонаж, кладе собі до кишені Майкл Гембон: його Дамблдор навіть після своєї смерті виграє шахову партію з Волдемортом, в якій Гаррі і Снейп – лише пішаки.

deathly_hallows2_3.jpg

Це цілком гідний фінал даної кіносаги. Вона ніколи не була рівною за якістю, навіть в межах окремих фільмів, але завжди мала при собі такі козирі, як троє вдало підібраних центральних виконавців, які поступово росли як особистості і як актори, продумана літературна основа, постановочний розмах і міцна, швидко реагуюча фан-база в усьому світі. Це проект, який варто було довести до кінця і завершити на високій ноті, і зараз, через 10 років після першої стрічки, це, фактично, і було зроблено. У “поттероманів”, звичайно ж, будуть свої зауваження і претензії (як же без них), але в цілому остання частина кіносеріалу не розчаровує як фільм-казка і як видовище.

1 коментар для “Гаррі Поттер і дари смерті. Частина 2”

  1. Волдеморт причаровує, вражає, зваблює своєю енергією і бажанням влади. Дерев’янкуватий Гаррі перемагає фаталістично, через прийняття неминучого, бо мусить (померти?) перемогти. А “біла” сцена справді вибудувана і зіграна розкішно.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *