Попередник цього фільму, [“Подорож до центру Землі”->podorozh-do-centru-zemli], номінально вважався літнім блокбастером, хоча виконував обов’язкову видовищну програму переважно завдяки використанню 3D. Пам’ятаючи про це, другу частину студія випустила вже не влітку, хоча в ній є деякі кроки вперед.
По-перше, автори значно збільшили кількість видовищних елементів – мальовничих краєвидів, спецефектних монстрів, масштабних катастроф і епізодів з дією. Герої то літають на велетенських бджолах, то тікають від агресивних ящірок, то приборкують моторошного електричного вугра. Зайве казати, що найкраще усе це виглядає в IMAX-3D (як у львівській “Планеті кіно” торгівельно-розважального комплексу “King Cross Leopolis”). По-друге, безглуздого гумору стало трохи менше – дещо з нього все ще є, але не стільки, як у першій частині. По-третє, дитячих наукових теорій теж поменшало: щоправда, нам намагаються проштовхнути в горлянку дикий факт, що Стівенсон, Свіфт і Жуль Верн писали про один і той самий острів, але нехай це залишиться на совісті сценаристів.
З-поміж акторів душею фільму став, звичайно ж, [Майкл Кейн->michael-cain] у ролі старіючого мандрівника. Більшість дійсно кумедних реплік у стрічці йде саме від нього, і його акторській енергії можуть позаздрити молоді. Двейн Джонсон – актор, м’яко кажучи, обмежених можливостей, однак почуття гумору і навіть самоіронія у нього є, тому у “Подорожі” він цілком на своєму місці. Натомість колоритний і обдарований Луїс Гузман комікує досить-таки безпомічно. Молодь в особі Ванеси Хадженс та Джоша Хатчерсона виконує простеньку функцію – намагається сподобатися публіці свого віку – і від них тут нічого особливого не вимагається.
Підсумок: досить видовищна фантастична стрічка, яку прикрашають використання 3D і участь Кейна. Рекомендується прихильникам першого фільму і взагалі любителям легковажних фантастичних пригод.