Важко знайти причину, чому не дуже вдале [“Падіння Олімпу”->olympus-has-fallen] удостоїлося сіквела, окрім бажання Голлівуду ще заробити грошенят на пригодах президента США та його вірного охоронця. Все те саме, що й у фільмі-попереднику, тільки ще менш переконливо і більш передбачувано.
Сюжет цього разу ще більш смішний (не в хорошому значенні), хоча він вже не обмежується біганиною по одному великому будинку. Тепер герої, охоронець Майк та президент, бігають по Лондону, рятуючись від численних куль та вибухів. Ясна річ, в якийсь момент голова держави потрапить у полон до терористів, і те, як усе закінчиться, будь-який глядач знає ще до того, як зайшов у кінозал. Навіть сцени з якісним екшном псують відверті дурощі (збивати гелікоптер президента – це, взагалі-то, не найкращий спосіб взяти його живим), а крім них стрічка ще й сповнена расистських та ксенофобських кліше й стереотипів.
[Батлер->gerard-butler] цього разу ще менш цікавий як екшн-герой, від його харизми часів [“300 спартанців”->300] майже нічого не залишилось. [Екхарту->aaron-ekhart] знову немає що грати, тому він просто бігає і стріляє разом з Батлером. Цілий набір талановитих акторів ([Фрімен->morgan-freeman], Бассет, Лео, Форстер) займається тим, що з дуже серйозним виразом дивиться на екран і промовляє порожні фрази. Головний лиходій у виконанні Абутбула спочатку може здатися колоритним, проте згодом відходить на другий чи навіть третій план, участь у дії не бере і, як і всі інші, в’язне у жахливому сценарії.
Підсумок: слабке і непотрібне продовження, якому не вдається розважити навіть так, як це робили у 80-х бойовички зі Сталлоне чи Чаком Норрісом. Картина смішить, коли намагається бути серйозною, і зовсім не смішить, коли намагається жартувати. Залишається сподіватись, що третьої частини (“Падіння Парижу”? “Берліну”?) не буде.