Ігри пам’яті (Backtrace / Игра памяти). Трилер. США, 2018. Режисер Браян А. Міллер. У ролях: Сильвестр Сталлоне, Раян Гузман, Метью Модайн, Колін Егглсфілд, Крістофер Макдональд.
Після пограбування банку банду злочинців намагаються знищити їх замовники. Єдиний, хто залишився живим (Модайн), отримав поранення, втратив пам’ять і не може згадати, де заховав вкрадене. Але з’являються люди, які бажають допомогти йому згадати усе…
Часом український прокат робить несподівані і не зовсім логічні кроки. Навіщо випускати на кіноекрани стрічку, настільки “якісну”, що, наприклад, у США вона відразу помандрувала у світ відео? Звичайно ж, насправді мінімальне пояснення є: головну роль виконує нестаріючий (ну майже) Залізний Слай, який продовжує бадьоро зніматись, незважаючи на те, що справжнім ренесансом кар’єри його зусилля назвати важко.
Власне, у даному випадку він знаходиться майже на узбіччі основного сюжету і картини загалом. Сильвестр грає поліцейського детектива Сайкса, який досі не забув про справу семирічної давнини – пограбування банку, гроші після якого так і не знайшли, оскільки єдиний живий грабіжник частково втратив пам’ять. Функція Сталлоне полягає виключно у тому, щоб час від часу просто бути присутнім у кадрі у цілком необов’язкових сценах, а у фіналі (дуже незначний спойлер у ще більш незначному фільмі) постріляти усіх негідників (їх зовсім небагато), вийшовши при цьому з умовно небезпечної ситуації без жодної подряпини. На жаль, навіть найбільшим прихильникам Слая і навіть зараз цього буде відверто замало.
Центральна ж інтрига будується навколо немолодого грабіжника Макдональда у дуже середньому, без чого-небудь дійсно цікавого, виконанні Модайна. Через сім років з’являються люди, які з усіх сил намагаються примусити його згадати у подробицях день пограбування, застосовуючи при цьому в тому числі експериментальні ліки, ефект від яких важко точно передбачити. На перший погляд здається, що їх мета – дізнатись, де сховані гроші, проте через деякий час виявляється, що це їх не єдина і насправді не головна мета. Розв’язка сюжету не те щоб несподівана, але багато в чому суперечить здоровому глузду, тобто у плані сценарію стрічка нічого цікавого не пропонує так само, як у плані екшну.
Підсумок: дуже сіренький зразок простенького трилера категорії “Б” чи навіть “В”, який до мінімально гідного перегляду рівня не піднімають навіть Сталлоне з Модайном. Його зможуть безболісно висидіти хіба що їх найбільші прихильники.