Термінатор: Темні долі (Terminator: Dark Fate / Терминатор: Темные судьбы). Фантастичний бойовик. США, 2019. Режисер Тім Міллер. У ролях: Лінда Хемілтон, Арнольд Шварценеггер, Маккензі Девіс, Наталія Реєс, Габрієл Луна, Дієго Бонета.
У 2020 р. кіборг-вбивця нової моделі з’являється у Мехіко, щоб вбити молоду жінку Даніелу Рамос. Захистити її намагаються Грейс, солдат з майбутнього з надлюдськими здібностями, і Сара Коннор, яка після смерті сина Джона стала мисливицею на термінаторів…
Вже четверта спроба зняти сіквел перших двох, нині однозначно класичних “Термінаторів” намагається уникнути помилок усіх попередніх, але насправді мандрує тими самими рейками. Починаючи з четвертого “Термінатора”, кожна нова спроба намагається розширити горизонти кіносеріалу, зберігши при цьому усе, що подобалось глядачам у двох перших картинах, і при цьому перекреслює усе показане в попередній спробі. “Темні долі” роблять те саме: в їх всесвіті існували лише перші два “Термінатори”, більше ніяких.
Головна відмінність цієї стрічки від трьох номінальних попередників: особистість Джона Коннора у ній не грає жодної ролі. Раніше вона була центральною, хоча її функція весь час змінювалася: у третьому “Термінаторі” Коннор був юнаком, якого захищав ще один Т-800 Арнольда, у четвертому – дорослим чоловіком, лідером і екшн-героєм, у п’ятому з нього несподівано зробили головного лиходія. Цього разу (міні-спойлер) Джона викидають з сюжету на самому початку, причому без жодної поваги, ніби уся його важливість для майбутнього в попередніх фільмах – роздута мильна бульбашка. Замість нього вперше після “Термінатора-2” серцем стрічки стає войовнича, як і раніше, Сара Коннор. Хемілтон знаходиться у достатньо хорошій формі, щоб не виглядати в своїй ролі посміховиськом (а шанси на це були), але при цьому дозволяє собі легку іронію, переважно з присмаком “чорного гумору”. Приблизно те саме можна сказати про Шварценеггера, чий персонаж виходить на перший план в останній третині картини. Його роль сповнена сюрпризів, і безперечна “хімія” двох ветеранів кіносеріалу сповнює фільм м’якою ностальгією, що вже ставить його вище за трьох попередніх “Термінаторів”.
Це аж ніяк не означає, що за якістю “Темні долі” хоч трохи наближаються до рівня перших двох картин, – це у жодному разі не так. По-перше, стрічка не пропонує нічого принципово нового, лише повторення і часткове переосмислення класики. Замість одного зрадливого штучного інтелекту буде інший, який мислить і діє приблизно так, як попередник. Новий сталевий вбивця з майбутнього поєднує риси машин-вбивць з першого та другого фільмів, тому й сам час від часу роздвоюється. Замість Джона Коннора майбутнім рятівником світу стає молода мексиканка, захищає її замість Кайла Різа інший солдат з майбутнього, теж дівчина – схоже, що усе осучаснення схеми автори звели до зміни статі більшості героїв. Це аж ніяк не погано, проте якось замало, тим паче що обидві виконавиці впоралися із завданням максимум на четвірку з мінусом, і щойно у кадрі з’являється один з ветеранів, як обидві опиняються у великій тіні. Луна у ролі нового Термінатора демонструє ширший спектр емоцій, ніж той, що був доступний свого часу для Арні, але й цей персонаж виглядає як повторення неодноразово пройденого. Екшн зроблений досить непогано (особливо падіння літака і фінальна битва), проте і тут фільму дуже далеко до “Термінатора-2”, незважаючи на багаторічний прогрес у галузі спецефектів.
Підсумок: голлівудські ділки з впертістю кіборга-вбивці продовжують клепати на “фабриці мрій” “Термінаторів”, однак вони вже давно не стають подією, як це було колись, і найкраще, що з них може вийти (як у випадку з “Темними долями”), – це гра з мотивами і персонажами класики, яка працює переважно за рахунок ностальгії, а не режисерської вправності чи сценарної вигадливості. Мабуть, варто зупинитися і всупереч неодмінному “Я повернуся” раз і назавжди припинити повертати Термінатора та його оточення. Судячи з провалу стрічки в прокаті, саме так думає і більшість глядачів.