Категорія: Рецензії

Чергова високобюджетна анiмацiя вiд <Дрiмворкс> – це не нове слово у жанрi, яким три роки тому був визнаний <Шрек>. Багатьом нашим глядачам вона нагадаe старi добрi мультики про звiрят вiд <Союзмультфiльму> та iнших студiй, хоча й маe певнi вiдмiнностi.

Перш за все, героi
<Мадагаскару>, хоча й належать до екзотичних представникiв тваринного свiту, –
жителi мiста до мозку кiсток, мало того – зiрки шоу-бiзнесу, що звикли до уваги
i обожнювання з боку вдячноi публiки. I в першу чергу це стосуeться головноi
зiрки зоопарку (i фiльму) – лева Алекса, який даруe друзям виключно сувенiри з
власним зображенням, хоча й з найкращими намiрами. Саме з ним пов’язана
центральна сюжетна лiнiя i не зовсiм дитяче питання: чи з’iсть лев найкращого
друга – зебру, якщо опиниться на волi, де нiхто не буде годувати його готовими
бiфштексами i в ньому нарештi пробудяться хижi iнстинкти? Звичайно, врештi-решт
друзi Алекса знайдуть рiшення проблеми i трагедii мадагаскарського масштабу
вдасться запобiгти, i все ж таки тi кiлька хвилин, якi, напевно, змусять
похвилюватись наймолодших глядачiв, – це eдине, що вiдрiзняe <Мадагаскар> вiд
поточноi продукцii жанру.

В усьому iншому – все, як
завжди: високоякiсна анiмацiя, загальнодоступний гумор, цитати з найвiдомiших
картин даноi тематики (у даному випадку – острiвноi: принаймнi натяки на
недавнього з Томом Хенксом зрозумiють всi). Спiвiв i танцiв цього разу
немаe майже зовсiм (якщо не рахувати дискотеку лемурiв) – можливо, це й на
краще. E в <Мадагаскарi> й своя родзинка, що найкраще дie в невеликих
дозах. В <Льодовиковому перiодi> це була божевiльна бiлка, тут – не менш
божевiльнi пiнгвiни, невтомнi змовники i борцi за свободу – невiдомо тiльки, в
iм’я чого.

На жаль, нашi прокатники, скориставшись росiйським дубляжем, знову вкрали у глядацького загалу можливiсть ознайомитись з оригiнальною голосовою роботою зiрок Голлiвуду – Бена Стiллера, Крiса Рока, Джейд Пiнкетт-Смiт, Дейвiда Швiммера, запрошених для озвучення
головних персонажiв. Тим, хто зможе змиритися з цим фактом, як i з росiйським (досить якiсним) дубляжем, гарантованi пiвтори години веселоi i майже безтурботноi розваги.

Вiн серйозний, зосереджений i цiлеспрямований. Маe мету i чiткий план ii досягнення. Впевнений, що через п’ять рокiв буде провiдним фахiвцем в галузi Iнтернет-торгiвлi, матиме стабiльнi доходи, будинок, машину та дружину. Багато працюe вночi i у вихiднi, позбавляючи себе жодного шансу на нормальне особисте життя. В результатi залишаeться бiля розбитого корита: його проект прогорiв, всi речi, навiть меблi, розпроданi, доводиться повернутись в дiм до батькiв i няньчити племiнникiв.

Вона легковажна, розкута i впевнена в собi. Вважаe, що секс в туалетi лiтака – це ще не привiд для знайомства. Прощання з бойфрендом перед кiлькаденною розлукою починаe з палких обiймiв, а закiнчуe сваркою. Нiчого не плануe наперед, намагаeться стати акторкою, хоча завалюe одну пробу за iншою. Легко йде життям i в результатi примудряeться стати добре оплачуваним фотографом з власною виставкою.

Так, ми вже зрозумiли, що цi двоe створенi одне для одного. Залишаeться зрозумiти, чому варто дивитися цю стрiчку.

Iм’я Ештона Катчера на афiшi вселяe надiю в серця любителiв комедiй в стилi <Американського пирога>, однак цього разу свою репутацiю, заслужену <Молодятами> й <Дочкою мого боса>, актор не пiдтвердив. Хоч його герою й тут вдаeться пережити кiлька безглуздих ситуацiй, до його попереднiх робiт <Бiльше, нiж кохання> у цьому планi не дотягуe. Iнша справа – саме акторство. Грати в романтичнiй комедii – це не бозна що, але Катчер знову доводить, що може iснувати на екранi i без життeрадiсного повторювання екзистенцiйного питання: <Де моя тачка, чувак?> Знову – тому що одного разу вiн вже це довiв (в <Ефектi метелика>). Актор нiби прислухався до поради, яку дали його герою: <Головне - не зiпсуй>.

Якщо Катчер просто не псуe, то Аманда Пiт дивуe. Пiсля невибагливих опусiв на кшталт <Дев'яти ярдiв-2> виникло питання, чи e в неi акторськоi здiбностi взагалi, але роль Емiлi дала на нього позитивну вiдповiдь. Пiт вдаeться бути на екранi не лише привабливою i природною – вона переконливо показуe, як змiнюeться ii героiня за сiм рокiв. Знову ж таки, це не дуже складне акторське завдання, але гра Аманди додаe життeвоi енергii простенькому сюжету, з якого при гiршому виконаннi мiг би вийти дуже нудний фiльм.
Часто в романтичних комедiях (та й у фiльмах iнших жанрiв) у головних виконавцiв краде стрiчку хтось з акторiв другого плану. Достатньо сказати, що у <Бiльше, нiж кохання> цього не сталося.