Форсаж 10

Форсаж 10 (Fast X / Форсаж 10). Бойовик. США, 2023. Режисер Луї Летер’є. У ролях: Він Дізель, Мішель Родрігес, Джейсон Момоа, Джордана Брюстер, Джейсон Стетем, Джон Сіна, Тайріз Гібсон, Кріс “Лудакріс” Бріджес, Шарліз Терон, Хелен Міррен, Наталі Еммануель, Сунг Канг, Скотт Іствуд, Брі Ларсон.

Сім’я Домініка Торетто (Дізель) і у першу чергу його син опиняються у смертельній небезпеці, коли на них починає полювання психопат Данте Реєс (Момоа) – син старого ворога Торетто. Домінік та його друзі стають втікачами від правосуддя, і спецслужби вирішують забути про всі їх добрі справи…

Стрічка є першою частиною фіналу серії “Форсаж” з двох картин. Робота над проектом розпочалась у жовтні 2020 р., коли режисером вважався Джастін Лін. Агента Еймса мав зіграти Кіану Рівз, проте врешті-решт роль дісталась Алану Рітчсону. Основні зйомки почались у квітні 2022 р. Лін залишив режисуру пізніше у тому ж місяці через творчі розбіжності (точніше, конфлікти з Дізелем), проте залишився сценаристом і продюсером. Серед претендентів на місце постановника були Ф. Гері Грей, Дейвід Літч та Джеймс Ван. Через тиждень Летер’є найняли у якості заміни, і в сценарій внесли суттєві зміни; бійку між героїнями Терон і Родрігес знімали без режисера. З бюджетом у 378.8 млн. доларів картина стала шостим з найдорожчих фільмів в історії. Зйомки, які тривали до серпня, проходили в Лондоні, Римі, Туріні, Лісабоні та Лос-Анджелесі. Це перша стрічка у серії, де показані електричні автомобілі. Повітряні кадри було знято за допомогою дронів. Камео у фіналі отримали Галь Гадот та Двейн Джонсон.

Передостання (принаймні, так обіцяли) картина “форсажівського” циклу страждає на той самий недолік, що й інші поділені на дві частини фінали відомих кіносеріалів: її важко сприймати як самостійний закінчений витвір. Вона гідно виконує функцію з ознайомлення глядача з новими гравцями та підвищення ставок, але залишає його з кількома “кліфхенгерами”, напівситим і напівголодним. Мабуть, цим і пояснюється (дуже відносний) неуспіх десятого “Форсажу” у публіки, при такому-то бюджеті.

Інша причина – це, мабуть, те, що навіть без підрублених фіналів стрічку важко сприймати як повноцінний художній фільм. Її небезпідставно порівнюють зі збіркою старих хітів: у картині дуже багато помітних персонажів, більшість вже знайомих і кілька нових, які теж з усіх сил намагаються зловити свій момент (особливо стараються візитери із “Загону Самовбивць” Даніела Мелчіор та Піт Девідсон), кожному з них потрібно виділити як мінімум одну виразну сцену, і в результаті фільм розпадається у кращому випадку на окремі лінії, причому дуже нерівноцінні. Одна з них – Домінік та його нове, вкрай неприємне становище зрадженого колишніми покровителями зі спецслужб світового терориста № 1: Дізель завжди ставився до своїх ролей в цьому циклі дуже серйозно, і тут він з нескінченними балачками про сім’ю ще більш монотонний, ніж раніше.

Друга – походеньки нещасливої команди Торетто, яка пірнає з вогню в полум’я, ненадовго зустрічає Стетема (який тут швидше для галочки), а в фіналі взагалі… ні, це був би спойлер. В цій лінії хоча б є гумор, проте Тайріз та Лудакріс ще ніколи не обігрували сварки своїх героїв настільки на автопілоті. Третя лінія – спроби врятувати сина Домініка, до яких підключається спочатку тітка Мія (безкінечно весело бачити, як сестра Дома, яка починала в “Форсажах” як звичайнісінька дівчина, зараз б’ється зі спецназівцями на рівні експерта з єдиноборств), а потім ніхто інший, як дядько Джейкоб, головний лиходій з попереднього “Форсажу”. Не вперше автори кіносеріалу займаються перевихованням харизматичних хлопців з ворожого табору, але у випадку з Джейкобом Сіна просто грає абсолютно іншого персонажа з абсолютно іншим емоційним реєстром, більш подібним до ролей, що перетворили його на кінозірку. Втім, він єдиний, хто у даному випадку заробив щось віддалено схоже на еволюцію характеру, навіть з достатньо емоційним підсумком.

І четверта лінія – пригоди Летті, яка через хитрощі лиходія потрапляє до в’язниці в буквальному значенні слова на краю світу, ще й опиняється у товаристві найбільш ненависної людини. На превелике щастя, Сайфер (Терон на своєму місці, навіть коли працює з таким матеріалом) хорошою ставати поки що не збирається, хоча деякі кроки в цьому напрямку робляться: вона опиняється у вразливому становищі і отримує можливість показати свої бійцівські здібності, а не тільки розумові. У неї завжди є план, і їм з Летті надали можливість досхочу поштовхатися у кадрі, в найбільш живій сцені фільму. На жаль, у цієї лінії небагато екранного часу, але з нею пов’язаний великий фінальний сюрприз; цікаво, як саме його пояснять в наступній стрічці, однак після усіх цих воскресінь персонажів автори “Форсажів” зможуть пояснити все, що завгодно. Питання тільки, наскільки переконливо це буде звучати.

Хоч Сайфер і з’являється, ворог № 1 цього разу не вона, а весело маніакальний Данте: Момоа зі справжнім натхненням руйнує власні акторські стереотипи, втілюючи образ “форсажівського” аналога Джокера – лиходія, який прагне не знищити, а мучити опонента, і отримує надзвичайне задоволення від процесу. Через весь свій гумор він може комусь здатися не дуже серйозною загрозою, проте не можна заперечити, що він вприскує у картину небачений в її попередниках тип дикої злої енергії. Не боєць і не зовсім першокласний гонщик, Данте тим не менш має у своєму розпорядженні достатній запас підлих трюків та несподіванок для героїв і не збирається зупинятись; він є основною причиною бажання якомога швидше побачити продовження.

А бажання це таки виникає, і саме тому до однозначних невдач десятий “Форсаж” зараховувати не варто. Він вторинний і хаотичний, і той, хто вирішив вперше подивитися фільм з даного циклу, точно відчує себе не в тому потягу, однак кіно все ще не нудне і видовищне – поки що, принаймні. Залишається сподіватись, що дійсно коронні номери та справжню гостроту протистояння між антагоністами творці “Форсажів” приберегли для останньої – кульмінаційної – частини.