КіноБлог

Ностальгія – дивна річ. У неї проблеми зі смаком, пам’яттю та здоровим глуздом. Вона примушує з теплом згадувати про фільми не завжди естетичні і не завжди розумні, на які наступні покоління і не звернули б уваги, - просто тому, що у ті часи ми були молодими або зовсім юними. І вона надихає деяких акторів і режисерів, чия слава теж переважно залишилась у тих часах, періодично нагадувати про себе, знімаючи точнісінько те, чого від них чекають.

Нестримні →

Черговий екскурс Джолі у жанр “екшн” не можна назвати невдалим – на екрані вона демонструє неабиякі приклади крутизни. Тільки краще було б, якби темою стрічки було інопланетне нашестя чи інтриги терористично-мусульманської спільноти. Чомусь вирішили, що слов’янську карту, російську у даному випадку, можна ще раз розіграти, як у часи “холодної війни”. Що вийшло, те вийшло.

Солт →

Прихильники розумного “чоловічого” голлівудського кіно, які були у захваті від “Темного Лицаря”, з нетерпінням чекали на цей фільм, і він не розчаровує. Особливе задоволення від нього отримають прихильники творчості Нолана: фільм підхоплює чимало тем з його попередніх робіт, і на екрані з’являється багато облич з них. Картина не без недоліків, але значно вищого рівня, ніж більшість сучасних літніх блокбастерів, - хоча б тому, що націлена не лише на розвагу (її тут теж вистачає), а й на аналіз, роздуми та емоційний відгук у глядача.

Початок →

Зовсім не шаямаланівський жанр, зовсім не шаямаланівський фільм. Пацієнт швидше мертвий, ніж живий, з представлених у фільмі стихій його найкраще порівняти з землею: як не намагаєшся захиститись нею від вогню критики, фінал битви відомий заздалегідь.

Останній повелитель стихій →

Чи то режисерський стиль трохи змінився, чи то це просто “синдром третьої частини”, але таке враження, що чергова частина розповіді про любовний трикутник “вампір – перевертень – їжачок в тумані” навіть сама себе не сприймає всерйоз – чого можна чекати від глядача?

Сутінки: Затемнення →

Тому Крузу останнім часом хронічно не щастить – звичайно, “не щастить” у розумінні зірок такого калібру. Ще років десять тому його вважали королем Голлівуду, а зараз важко згадати його останній справжній хіт. Прокляття вуду на нього, вочевидь, було накладено під час стрибків на дивані у Опри – є речі, які біла людина не має права робити. Третя “Неможлива місія” не стала тим великим блокбастером, на який усі розраховували, та й взагалі, чи була вона? Єдина роль Круза останніх років, яка дійсно запам’ятовується, – продюсер з невичерпним словарним запасом з “Солдатів невдачі”.

Лицар дня →

Спроба створити з сюжету серіального бойовичка 80-х сучасний блокбастер у стилі “Трансформерів” та “Атаки Кобри”, швидше за все, своїх прихильників знайде і продовження отримає. Особливо якщо врахувати, що якісних видовищних елементів у ньому чимало, а речей, які по-справжньому дратують, відносно небагато.

Команда А →

Зазвичай головне питання під час перегляду екранізацій комп’ютерних ігор: чи зможе це дивитись той, хто нічого не знає про іграшку і її надзвичайно цінні властивості? Цього разу відповідь позитивна: це кіно, а не віртуальна забавка на екрані.

Принц Персії: Піски часу →

Четверта частина “Шрека” вийшла кращою за третю, але її все одно не можна поставити поряд з першими двома.

Шрек назавжди →

Черговий популярний персонаж фільмів жахів отримав рестарт, і, як і в попередніх випадках, центральним є питання – навіщо? Чи варто було знімати це кіно, що нового можна сказати на таку тему?

Жах на вулиці В’язів →

Рідлі Скотт якось заявив, що серед фільмів про Робін Гуда йому жоден не подобається, хіба що пародія Мела Брукса. Саме тому він, вочевидь, вирішив зняти кіно смішніше, ніж у Брукса. Вдалося.

Робін Гуд →

Перший зі справжніх літніх блокбастерів цього року показали чомусь не влітку і навіть не в травні, а наприкінці квітня. Це, звичайно ж, не завадить йому посісти одну з перших сходинок у списку хітів 2010-го. Не найкращий сіквел, але й не найгірший. Так само, як було з першим фільмом, - ніби нічого надзвичайного, а програму і акторську, і видовищну виконано добре.

Залізна Людина-2 →

Ми вже знаємо, що коли з французької комедії намагаються зробити комедію американську, нічого хорошого вийти не може (дуже рідкісні винятки підтверджують правило). Тепер можна переконатись у тому, що коли з французької еротичної психологічної мелодрами намагаються зробити американський еротичний трилер, то теж нічого хорошого не виходить – виходить здебільшого американська комедія, місцями смішна.

Хлоя →

З цією стрічкою у багатьох були пов’язані певні сподівання, які, на жаль, не виправдались.

По-перше, її чомусь з самого початку зв’язували з “300 спартанцями” і часом подавали мало не як продовжувача її традицій. Це зовсім не так: оригінальності, сміливості і енергії “Спартанців” в “Битві” немає взагалі, її зроблено у стилі, в якому Голлівуд знімав, знімає і буде знімати подібні картини. Є деякі спроби змінити і навіть осучаснити міф, але погоди вони не роблять.

Битва титанів →

У пошуках свіжих сюжетів “Дрімворкс” звернула увагу на серію дитячих книжок про війну між вікінгами та драконами. Вийшло не те щоб оригінально (від кількох штампів стрічка не вбереглася), але певне різноманіття як для подібної продукції таки спостерігається. Принаймні це не черговий мультик про звірят, які тікають на волю.

Як приборкати дракона →

Знаменитий твір Керролла – дуже невдячний матеріал для екранізації. Перша проблема – фантастичні істоти і трансформації, які ще років двадцять тому гідно показати в кіно було неможливо (можна було, звичайно, передягти актора котом і примусити посміхатись, але ж ефект все одно ніякий). Друга проблема – відсутність виразної фабули з чітким конфліктом: Аліса просто зустрічає різних персонажів, розмовляє з ними, дивується. Є ще кілька дрібніших труднощів, але ці дві проблеми основні. Чи вдалося вирішити їх Тіму Бертону?

Аліса в країні чудес →

Один з тих фільмів, які чесно дають те, що обіцяли. Усі, хто бачили трейлер, матимуть цілком правильне уявлення про те, чим є “Моргани”. Показані у трейлері жарти у стрічці дійсно є. Проблема у тому, що, крім них, інших вдалих моментів у картині дуже мало.

Куди поділись Моргани? →

Римейк класичного фільму жахів “золотої доби” Голлівуду виявився не настільки поганим, як можна було очікувати.

Людина-вовк →

Автор цих рядків у перший тиждень демонстрації цього фільму зробив жахливу річ – потьопав замість нього на “Нашу Рашу”. Звичайно ж, вже після перших десяти хвилин перегляду стало зрозуміло, що цьому шедевру вистачило б ютубівської екранки. Весь наступний тиждень цього самого автора переслідували кошмари, в яких Меріл Стріп волала: “Кого вы выбрали, кого вы предпочли!” Тому не переглянути “Як все заплутано” врешті-решт стало просто неможливо.

Як все заплутано →

Прокат починає знайомити нас з цьогорічними “оскарівськими” номінантами. Кіно якісне, але здається, що якби не зірка в головній ролі і актуальна тема, пов’язана зі світовою кризою, на нього навряд чи хтось звернув би академічну увагу. Назвати його видатним не вийде ніяк. Акторські роботи чудові, але те саме можна сказати про два десятки стрічок, які виходять щороку, проте до кола академічних номінантів ніколи не потрапляють – через малий бюджет, недостатню розкрутку, відсутність знаменитостей першої категорії.

Вище неба →