КіноБлог

Один з тих фільмів, які чесно дають те, що обіцяли. Усі, хто бачили трейлер, матимуть цілком правильне уявлення про те, чим є “Моргани”. Показані у трейлері жарти у стрічці дійсно є. Проблема у тому, що, крім них, інших вдалих моментів у картині дуже мало.

Куди поділись Моргани? →

Римейк класичного фільму жахів “золотої доби” Голлівуду виявився не настільки поганим, як можна було очікувати.

Людина-вовк →

Автор цих рядків у перший тиждень демонстрації цього фільму зробив жахливу річ – потьопав замість нього на “Нашу Рашу”. Звичайно ж, вже після перших десяти хвилин перегляду стало зрозуміло, що цьому шедевру вистачило б ютубівської екранки. Весь наступний тиждень цього самого автора переслідували кошмари, в яких Меріл Стріп волала: “Кого вы выбрали, кого вы предпочли!” Тому не переглянути “Як все заплутано” врешті-решт стало просто неможливо.

Як все заплутано →

Прокат починає знайомити нас з цьогорічними “оскарівськими” номінантами. Кіно якісне, але здається, що якби не зірка в головній ролі і актуальна тема, пов’язана зі світовою кризою, на нього навряд чи хтось звернув би академічну увагу. Назвати його видатним не вийде ніяк. Акторські роботи чудові, але те саме можна сказати про два десятки стрічок, які виходять щороку, проте до кола академічних номінантів ніколи не потрапляють – через малий бюджет, недостатню розкрутку, відсутність знаменитостей першої категорії.

Вище неба →

Перше питання – на кого розраховане це кіно? Точніше, на яку категорію “холмсоманів”? Якщо брати вітчизняних, тих, які не уявляють іншого Шерлока, окрім чудового Ліванова, то точно не на них. Для них це буде лише привід озвучити давно відому думку про те, як Голлівуд вміє спаскудити найкращу ідею. Незважаючи на те, що насправді ситуація трохи інша.

Шерлок Холмс →

Слід відразу зазначити, що автор цієї рецензії аж ніяк не є прихильником даного різновиду кіно – “ігрової” анімації з технологією “захоплення руху” – на відміну від Земекіса, який ліпить вже третій такий фільм поспіль. Щоразу під час перегляду виникає питання: невже не можна було обійтися можливостями звичайного кіно, дуже широкими нині?

Різдвяна історія →

Чи можна назвати цей фільм подією? Безперечно, так. Чи заслуговує він перегляду на великому екрані у форматі 3D, за який ви заплатите значно більше, ніж за звичайний сеанс? Ще одне безперечне так. Ті, хто поспішать переглянути його в піратській копії на моніторі, не побачать справжнього “Аватару”. Чи є це кіно найвидовищнішим і найрозумнішим блокбастером цього року? Знову так. Чи це найкраща стрічка усіх часів і народів? Ні, але й “Титанік” нею ніколи не був.

Аватар →

У режисера і сценариста Волта Беккера з назвами фільмів виходить якось дуже оригінально: “Реальні кабани” (в оригіналі дикі), “Старі пси”… Напевно, якщо Волт колись відірветься від своїх улюблених майже-пенсіонерів і зніме підліткову комедію, він назве її “Молоді козли”.

Старі пси →

Зрозуміти, чому саме це “щось” стало найбільш очікуваним фільмом року для більшості глядачів, дуже складно. Звичайно, були популярні у певної категорії читачок романи, був перший фільм, який багатьом сподобався, і все ж таки, те, що зараз відбувається навколо “Місяця”, нагадує божевілля.

Молодий місяць →

Є один великий плюс – Еммеріх запевняє, що це його останній фільм-катастрофа. Про це треба пам’ятати, коли борешся з собою під час останньої години перегляду. Мовляв, цей останній раз – і все. Тоді можна витримати.

2012 →

Досить-таки рідкісний нині зразок комедії, яку аж ніяк не можна назвати молодіжною. Підліток має усі шанси на ній занудьгувати, незважаючи навіть на такі безпрограшні в усі часи жарти, як знімання штанів з людини, яка забула надягнути труси. Чути про сімейні проблеми людей на тлі тропічного раю йому буде так само нудно, як намагатись зрозуміти, чого ж хотіли від себе Раскольніков чи Бєзухов. Це зовсім не означає, що всі ці персонажі знаходяться в одній площині – просто для сучасного підлітка (який, як відомо, є найбільш імовірним відвідувачем кінотеатру) герої російської класики і жертви американського психоаналізу існують приблизно на тій самій планеті і точно не в тій далекій-далекій галактиці, в якій живе він.

Тільки для закоханих →

Знову прокатники зіпсували досить оригінальну і підходящу для даного фільму назву, замінивши її банальною, такою, на яку (на їх думку) глядач клюне найімовірніше, і яка водночас абсолютно не відповідає змісту. Сурогати – це ж не клони, їх роблять з металу та інших матеріалів, а не вирощують з людського ДНК. Отже, назва українська – суцільна брехня, майже як на виборах.

Клони →

Цікавість до фільму викликає перш за все Зельвегер: у “страшних” картинах вона не грала вже дуже давно. У першій третині стрічки актриса дійсно створила переконливий образ соціального працівника, яка приділяє увесь свій час роботі і фактично не має особистого життя. От тільки решті екранного часу це у жодному разі не допомагає, бо там Рене поводиться як звичайна героїня хоррору без особливих розумових здібностей: намагається сховатися від того, від чого сховатися неможливо, кричить, бігає з ножем.

Справа № 39 →

От і ще одному кіносеріалу жахів виповнилося майже 10 років – першу серію зняли у 2000-му. Причому він зміг втриматися значно довше, ніж йому передрікали, особливо якщо врахувати, що, починаючи з другої частини, будь-яких цікавих та оригінальних ходів ніхто зі сценаристів не запропонував.

Пункт призначення-4 →

У пошуках свіжих варіантів “фабрика мрій” вирішила поєднати типовий сюжет романтичної комедії з елементами комедії “фареллівської”. Щоправда, визначення не дуже точне, але кращого не знайшлося (мабуть, кіно-таки вийшло більш-менш оригінальне): з одного боку – майже класична фабула про протилежності, які притягуються, з іншого – підвищена увага до інтимних аспектів особистого життя дорослих людей, які у фільмах подібного жанру зазвичай ігнорували.

Гола правда →

Відгуки про цю стрічку як про “нову еру в анімації”, м’яко кажучи, перебільшені. Вона трохи вище середнього рівня і мало схожа на черговий комерційний продукт, але має свої недоліки і до звання великого відкриття не дотягує.

Дев’ять →

На відміну від попередньої роботи Тоні Скотта, “Дежа вю”, трейлер якої міг ввести в оману і призвести до часткового розчарування від власне фільму (наприклад, обіцянкою розповісти про феномен дежа вю, до якого картина жодного відношення не мала), цього разу все зрозуміло від початку і до кінця. Варто кількох хвилин ознайомлення з фабулою з прес-релізу чи з трейлера, і глядач вже точно знає, що саме він побачить: в міру напружена ситуація із заручниками, розумний герой, харизматичний лиходій, більш-менш продумані діалоги, трохи піф-пафу і неодмінна перемога добра у фіналі. Саме це ми й отримуємо – не менше, але й не більше.

Захоплення підземки 123 →

Це чимось нагадує стрічку 2001 р. “Кішки проти собак”, тільки краще, бо немає відвертих наїздів на будь-який вид тварин – відразу викликають лише люди, і це добре. Тільки після перегляду виникає питання – коли ж ми побачимо схожу ігрово-анімаційну адаптацію “Чіп і Дейл поспішають на допомогу”? Після подібного витвору це був би наступний логічний крок.

Бригада “М” →

Тарантіно залишається одним з небагатьох кінематографістів, які епатують глядачів, роблячи при цьому справжнє кіно. Те, яке хочеться переглядати багато разів, бо воно на те заслуговує.

Безславні виродки →

Це не те, що можна назвати зразком літнього блокбастеру без ризику викликати вогонь невдоволення. Але це трохи цікавіше, ніж “Трансформери-2”, і із завданням позначити старт для нової прибуткової франчізи кіно цілком впоралося.

Атака Кобри →