Громовержці* (Thunderbolts* / Громовержцы*). Кінокомікс / фантастичний бойовик. США, 2025. Режисер Джейк Шреєр. У ролях: Флоренс П’ю, Себастіан Стен, Ганна Джон-Кеймен, Ваятт Расселл, Джулія Луїс-Дрейфус, Дейвід Гарбор, Ольга Куриленко, Льюїс Пуллман, Джеральдін Вісванатан.
Олена Бєлова (П’ю), кілер-агент спецслужб, отримує від графині де Фонтейн (Луїс-Дрейфус) завдання ліквідувати зрадника. Насправді це пастка, в якій начальниця зводить людей, які знають про неї брудну правду, щоб покінчити з ними. Так зароджується, як не дивно, нова героїчна команда…
“Громовержцями” цікавився Джеймс Ганн після успіху “Вартових Галактики”, але тільки до свого “Загону Самогубців”, схожого за концепцією. У червні 2022 р. було призначено режисера, сценариста та продюсера. У вересні було затверджено основний акторський склад; другорядні виконавці приєднались на початку наступного року. На ранніх стадіях сценарію антагоністом у стрічці міг стати Червоний Халк. У травні 2023 р. виробництво фільму було відкладено через подвійний страйк сценаристів та акторів, що на початку 2024-го призвело до ряду змін в акторському складі. Зйомки проходили з 26 лютого до 19 червня 2024 р. в Атланті (штат Джорджия), а також в Юті і Куала-Лумпурі (Малайзія). Додаткові зйомки в Атланті пройшли на початку грудня 2024 р. Бюджет картини – 180 млн. доларів. Стен порівнює свого Барнса з героєм Джека Ніколсона з “Польоту над гніздом зозулі”, оскільки йому теж доводиться працювати з хаотичною, майже божевільною командою. П’ю наполягла, щоб самостійно зробити стрибок Бєлової з хмарочоса. Це останній фільм п’ятої фази кінематографічного всесвіту Marvel і 36 за загальним рахунком.
“Громовержці” – досить нетиповий зразок продукту від Marvel, навіть при тому, що світ вже бачив “Вартових Галактики”. Все ж таки те кіно, принаймні перше, існувало майже у своєму власному всесвіті, нібито паралельному всесвіту “Месників”. А тут картина зовсім інша: дія відбувається на Землі, Месників так чи інакше згадують у кожному третьому реченні, кульмінація відбувається в їх колишньому штабі, і основні герої, можна сказати, живуть в їхній тіні. І вибратись з цієї тіні їм допомагає той факт, що в даний момент початкових Месників в строю немає, а рятувати світ комусь треба.
Нестандартно й те, що у картині немає справжнього лиходія, причому не тільки рівня Таноса, але й, скажімо, Містеріо. Великою загрозою для міста (або більшого масштабу) стає темний бік змученої людської душі, який несподівано отримав надзвичайні можливості і почав ними користуватися. Душі необхідно впоратися з ним самій, проте для цього їй потрібна щира дружня підтримка – мораль нескладна, але завжди актуальна. Якщо шукати у фільмі лиходія свідомого, то ним слід визнати владолюбну графиню Валентину Аллегру де Фонтейн в енергійному виконанні Луїс-Дрейфус. У неї немає великих лихих планів окрім збільшення власних влади і впливу, вона антагоністична до заголовних персонажів, брехлива і підступна, однак не настільки розумна і далекоглядна, якою себе вважає, і при першій можливості наступає на власні граблі. Тому центральний конфлікт “Громовержців*” виглядає не як традиційне протистояння стовідсоткових добра і зла, а як бунт дрібних гвинтиків у механізмі проти тих, хто натискає кнопки. Розв’язку як такого цей конфлікт не отримує, просто гвинтикам натякають, що вони теж люди, і фарбують їх яскравою фарбою, щоб підвищити у них самооцінку. Тому хеппі-енд у стрічці не те щоб гіркуватий, але відверто самоіронічний.
При тому, що у фільмі не дуже конфліктний конфлікт і не дуже лиходійський лиходій, не дуже здивує факт наявності не дуже героїчних героїв. Справа не стільки у суперсилах (з ними у новій команді ну зовсім не склалося – почнемо з того, що ніхто з них не вміє літати), скільки в мотивації – ці особистості не зовсім з категорії шляхетних альтруїстів. Рухатись у підказаному сюжетом напрямі їх примушують образа на невдячну Систему, бажання довести собі, що вони не зовсім невдахи (хоч усе вказує якраз на протилежне), і – головне – репутація Месників: такими, як вони, бути круто, бути модно, їх всі люблять, про них всі пишуть, то чому б не спробувати? В результаті в фіналі виникає парадоксальна ситуація, коли за звання Нових Месників борються дві групи, одна з яких ще навіть не зібрана, а друга класичних Месників анітрохи не нагадує, і всі це розуміють. Фільм одночасно сміється над піаром і всерйоз підкреслює його майже всемогутність в сучасному світі.
Те, що стрічка по вуха в міфології кіновсесвіту Marvel, – одночасно плюс і мінус. Якщо, скажімо, глядач бачив “Чорну Вдову”, то він вже знає Бєлову і Шостакова, для нього це буде логічне й однозначно цікаве продовження їх історії; якщо ж ні, то він буде у значно менш зручному, хоча й не безнадійному, становищі. Те саме стосується практично всіх інших діючих осіб. В’їжджати в цей світ на даному етапі з нуля, не знаючи, що таке Месники, буде тяжкувато. Але людей, які зараз не знають Месників, на планеті залишилося, мабуть, не так вже й багато.
Взаємодія між персонажами типово марвелівська у хорошому значенні слова, гумор теж традиційний марвелівський, і саме ставка на “другосортність” нових рятівників людства освіжає схему. Кіно не дострибує до рівня найкращих розділів “марвеліади”, проте в свої найвдаліші моменти розважає трохи краще, ніж більшість фільмів останніх фаз цього вже чималенького циклу стрічок. Воно зайвий раз підтверджує факт, відомий вже давно: цей кіновсесвіт врятує (своєю спробою знищити його) або Дум-Дауні, або ніхто.