Описувати цю стрічку як еротичний трилер не зовсім вірно. Це швидше детектив у класичному розумінні – з вбивством і колом підозрюваних. «Трилу» тут не так вже й багато, а еротики ще менше (обіцяна рекламою еротична сцена між Гелі та Брюсом, напевно, загубилась на підлозі монтажної).
Власне, основна тема картини, принаймні на перший погляд, – не розслідування і не любовні походеньки боса великої компанії, хоча обом цим лініям приділяється чимало екранного часу, а емоції і збочення (не лише еротичні), вихід для яких люди знаходять в Інтернеті. Жага влади і кохання, прагнення привернути до себе увагу, втілити свої фантазії, стати на кілька годин (хоча б уявно) зовсім іншою особистістю або звичайна потреба у спілкуванні – все це герої шукають (і дехто знаходить) на просторах всесвітньої мережі. У найбільшій мірі це стосується хакера у досить переконливому виконанні Рібізі – персонажа, який нібито смикає за всі ниточки, але врешті-решт сам виявляється лялькою, таким самим об’єктом маніпуляцій, які і всі інші. Оманливість віртуальної реальності затьмарюється в останніх сценах ще більш непередбачуваним і брехливим реальним життям, і стрічка робить ширше узагальнення, показуючи, що насправді йдеться не тільки про Інтернет-брехню, а брехню взагалі.
Про брехню і те, наскільки важко її буває приховати у сучасному світі. Не випадково центральний візуальний образ у фільмі – око, з якого починається і закінчується картина. У сюжеті можна знайти цілком логічне пояснення, чому було введено саме цей образ, але справжнє пояснення все ж таки варто пошукати за межами сюжетної логіки. У ньому відчувається присмак хічкоківської іронії щодо спроб злочинця обманути долю, яка все одно покарає його: в «Ідеальному незнайомці» зайвого свідка прибирають тільки для того, щоб бути побаченим іншим.
Фінальний хід насправді є не таким вже й несподіваним: голлівудське кіно, яке у відчаї шукає свіжі й оригінальні сюжетні повороти, використовує його вже далеко не вперше. Проте він надає справжнє значення фільму, який до того моменту не викликав особливого інтересу та емоцій, і навіть тим його дрібницям, на які не зверталась увага або які можна було приписати слабкості сценарію чи не дуже добрій акторській грі. А той факт, що автори використали більш приземлену і вірогідну мотивацію, ніж остогидле подвоєння особистості, дозволяє поставити фільму ще один додатковий бал.