Тарас Бульба

Стрічка викликає переважно нейтральні почуття. З одного боку, жодних горизонтів вона не відкриває, новим словом у жанрі не стане, навіть в російському кіно, не кажучи про світове. Можливо, якісь премії отримає, але, найімовірніше, в категоріях суто технічних. Тобто стрибати від радощів причин немає. А з іншого – ненавидіти цю картину теж особливо нема за що. Є моменти, що дратують, і є такі, що смішать, однак нічого принципово відразливого.

Можна довго критикувати фільм з точки зору вірності історичній правді та літературному першоджерелу. Це буде приблизно те саме, що скаржитись на погоду. Коли востаннє виходив історичний блокбастер, який би не звинувачували у перекручуванні фактів? Коли востаннє екранізація подобалась тим, хто добре пам’ятає книгу? Закони створення сучасного видовищного кіно невблаганно диктують свою особливу логіку, яка змушує прогинати всі правила; інша справа – те, що навіть за таких умов фільм завжди має шанс не стати непотребом. Бажаючі можуть порівняти цього “Бульбу” зі стареньким американським, де Тараса грав Юл Бріннер, а Андрія, який перетворився на брата старшого, – Тоні Кертіс. Отам вам і історична правда, і вірність книзі – там козаки хіба що “Катюшу” не співають, і за це подякувати треба.

Фільм Бортка міг би бути набагато жахливішим без міцного акторського складу. Ступка грає по-справжньому натхненно – добре, діду, добре. Кіно, без сумнівів, тримається переважно на ньому. Вдовиченков у ролі Остапа виглядає непогано, хоча він і не настільки м’язистий, яким має бути цей герой. Сцени, де він одним рухом розкидає півдюжини поляків, здаються, м’яко кажучи, непереконливими – тут потрібна мускулатура рівня Віна Дізеля (ото був би козак, якби оселедця начепив). Взагалі, з суттєвих акторських прорахунків згадується лише один, і це навіть не панночка Мельцаж – для її ролі потрібно лише бути молодою і вродливою (якою вона точно є), ніяких особливих переживань там немає і грати фактично нема чого. Прорахунком було рішення заслати на Січ Боярського, і зовсім не через його акторські здібності чи невідповідність ролі, а через те, що зі свідомості публіки ще не вивітрилося “Божевілля мушкетерів”, і його присутність створює додатковий комічний ефект – а смішного у фільмі і без того забагато.

Найкумеднішими, звичайно ж, вийшли передсмертні монологи козаків – готовий матеріал для пародистів. Смішні деякі бої – з одного боку, актори дуже акуратно фехтують, а з іншого – звідкись раптом беруться фонтани крові. Навіть жахливі (принаймні такими вони мають здаватися) сцени з тортурами козаків мимоволі викликають посмішку, бо занадто відверто списані з “Хороброго серця”. З епосу Гібсона Бортко позичив (це така зараз мода – “Адмірал”, наприклад, дещо позичив у “Титаніка”) для фіналу ще один хід, який теж сильно розважає – от хитрюга Андрій, от хто, виявляється, польського воєводу найболючіше вкусив і козацькій крові пропасти не дав, і його ще зрадником вважали!

Насправді ж до Андрія режисер ставиться однозначно: він спеціально підняв ставки, щоб продемонструвати усю підлість його зради, потроївши її. Тому що, скажімо, відчувати братерські почуття до п’яної озброєної малоконтрольованої орди зможе не кожен, а от коли людина переходить на бік тих, хто кілька днів тому вбив його матір, це вже звучить по-іншому. І в момент зради персонажу вклали до рота такі репліки, щоб виглядав він якомога більш антипатичним (набагато більш антипатичним, ніж воєвода та панночка – їм якраз підкинули кілька грамів шляхетності, бо поляки теж люди і можуть на фільм образитись). Не те щоб Андрій мав бути персонажем позитивним, зовсім ні, просто Бортко, як і більшість голлівудських режисерів, обирає найлегший шлях, намагається чітко ділити на чорне і біле, уникаючи ризикованої сірої території. Якби цей момент був пророблений цікавіше, розумніше і не настільки стандартно, фільм міг би вийти на якісно інший рівень. А так – лише чергова спроба історичного блокбастера, “бомба для прокату”, яка гучно бахкає, але дах не зносить.