Шерлок Холмс

Перше питання – на кого розраховане це кіно? Точніше, на яку категорію “холмсоманів”? Якщо брати вітчизняних, тих, які не уявляють іншого Шерлока, окрім чудового Ліванова, то точно не на них. Для них це буде лише привід озвучити давно відому думку про те, як Голлівуд вміє спаскудити найкращу ідею. Незважаючи на те, що насправді ситуація трохи інша.

Ті, хто знає інші вдалі кінематографічні інтерпретації – Безіла Ретбоуна, Пітера Кашинга та ще кількох – і тому більш готові до сприйняття “нерадянського” Шерлока, мають набагато шансів отримати задоволення від фільму. Як і ті, хто пам’ятає першоджерело не гірше, ніж екранізації, і знає, що навіть Холмс Ліванова був не зовсім таким, яким персонаж описаний в оповіданнях та повістях.

Шерлок Дауні-молодшого вийшов настільки яскравим і суперечливим, що спершу важко визначити навіть для себе, як саме ти до нього ставишся. Джентльменом його назвати важко, він більше схожий на сучасного шукача пригод, який не вирізняється вишуканістю. Є також відчутний комедійний присмак, який сподобається не всім. Натомість на місці інші необхідні риси – гострий розум, вміння миттєво перевтілюватися і певна відірваність від реальності, яка допомагає миттєво помічати і правильно аналізувати її найменші деталі. Холмс Дауні – переможець у найбезнадійнішій ситуації, який не розкриває усі свої карти до останнього моменту, але водночас він по-людськи і по-чоловічому вразливий. Якщо не ставитись упереджено, плюсів у ньому можна знайти більше, ніж мінусів, і він явно заслуговує не одного фільму.

З радянською версією цю картину зближує один принциповий момент – характери героїв в обох випадках важливіші за сюжет. Автори обох стрічок розуміють, що про дедуктивний метод цікаво читати, але кіногенічним його назвати важко – в додаток потрібна динаміка між персонажами. В радянських телефільмах ядром були стосунки між героями, і це ж можна сказати про “Шерлока Холмса” Гая Річі. Ватсон Джуда Лоу незвичний вже тому, що його вирішили не робити стандартним добрим бовдуром: він зовсім не тупий і за роки співпраці з Холмсом призвичаївся до дедуктивного методу, хоча до самого маестро йому далеко. У нього в сюжеті завдання саме допомагати Шерлоку, не відтіняти його геніальність.

Найбільш суперечливе питання – чи варто було використовувати в сюжеті Ірен Адлер. Логіка мислення людей, які професійно займаються розважальним кіно, підказує їм, що без романтичної лінії у будь-якому екшні – ну ніяк, і Адлер, безперечно, найвідоміший і, фактично, єдиний жіночий персонаж, тісно пов’язаний з великим детективом (не кажучи вже про те, що за минуле століття фантазія численних кіносценаристів не залишила від їх почуттів нічого платонічного). Але чи варто її було вводити у якості персонажа майже другорядного і для сучасного кіно відверто стереотипного – чергової “бой-баби”, яка б’ється, стріляє, стрибає тощо? Рейчел Макадамс – вдалий вибір на роль, вона робить з матеріалом, що їй дістався, усе можливе, і у неї дійсно добра “хімія” з Дауні, однак не можна звільнитися від думки, що хотілося б побачити персонаж більш розумний, самостійний і важливий для сюжету (не тільки як пішак для мастермайнда, якого сценаристи приберегли для сіквелу, – вгадали, це він), та й більш жіночний.

Лиходій у виконанні Марка Стронга – непоганий, але великою знахідкою не здається, надто мало у ньому чогось схожого на характер, не стереотип. Мабуть, керувались принципом “Ніхто не повинен затьмарити Холмса”. Важко назвати це кіно і “фільмом Гая Річі” – у режисурі зовсім небагато моментів, які нагадують про попередні роботи постановника, і це правильно: у цій картині головний не Річі, а Холмс. Містика (так би мовити), яку підкинули в сюжет, відштовхне лише тих, хто погано знає кінематографічну “холмсіаду”: до детективних сюжетів режисери зарубіжних некомедійних екранізацій майже завжди намагались додати якийсь більш видовищний елемент – жахи, містику чи шпигунські пристрасті.

Підсумок: вдалий старт нової франчізи, черговий успіх “грішного янгола Голлівуду” Дауні-молодшого – схоже, для “фабрики мрій” він компенсує свої старі гріхи ще не однією сотнею мільйонів доларів. Рекомендується тим любителям творів Конан Дойла, які готові сприймати незвичну, більш сучасну версію улюбленого персонажа.