Міняючи реальність

У Голлівуду досить стандартний підхід до екранізації творів Філіпа К. Діка: береться одна його цікава ідея, на викладення якої вистачило б екранних півгодини, а решту часу заповнюють біганиною та стріляниною, за якими жодного сенсу не спостерігається. Іноді виходить непогано ([“Згадати усе”->total-recall]), іноді – досить таки жалюгідно (“Час розплати”). “Міняючи реальність” виграє на цьому тлі саме тому, що відхиляється від схеми. Бігають тут теж, але найбільше екранного часу віддали мелодрамі.

adjustment_bureau1.jpg

Нічого оригінального в романтичній лінії немає, але хімія між акторами свою справу робить. [Деймон->matt-damon] переконливо грає молодого політика, такого собі білого Барака з усіма цими промовами і потисканням рук виборців, і не менш переконливо втрачає голову від кохання. Об’єктом пристрасті є балерина у виконанні [Емілі Блант->emily-blunt]; роль об’єкта Емілі пасує, хоча балерина з неї зовсім не така, як з [Наталі Портман->natalie-portman], – але ж це зовсім інше кіно. Загалом мила пара, за яку цілком можна півтори години повболівати, особливо коли їй протистоять не дуже приємні типи в капелюхах.

adjustment_bureau2.jpg

А міг би з такого сюжету вийти не мелодраматичний, а гострокритичний трилер у стилі 70-х. Паралелі між планами загадкової організації та діяльністю всюдисущих спецслужб самі напрошуються, ще й підкреслюються стилем одягу оперативників та їх манерою поведінки. У них є своя ієрархія, своя бюрократія, свої вічні невдахи-середнячки і безжальні акули, які вважають, що знають усе, – останніх уособлює зловісний Томпсон у завжди чудовому виконанні Теренса Стемпа. Одна з найцінніших деталей – відсутність у оперативників здатності імпровізувати, тому найкращими вийшли сцени, в яких герой Деймона перемагає переслідувачів, бо починає мислити нестандартно. Якщо логічно рухатись у цьому напрямі, то фінал мав бути приблизно таким, як в “Особливо небезпечному”: або план, яким керується “Бюро коректування”, мав виявитися незастрахованим від помилок, або ним хтось користувався у власних цілях. Натомість пропонується кінцівка типу “ні те, ні се”, стандартна оптимістична данина хепі-ендізму там, де напрошувалася безвихідь “Бразилії”. Але хто зараз захоче йти в кіно на безвихідь?

adjustment_bureau3.jpg

Підсумок: міцний мелодраматичний трилер з хорошою ідеєю, акторською хімією і не без мізків. Шансом створити твір похмуро-серйозний пожертвували заради банального, однак життєрадісного послання глядачам: не бійтеся вирішувати свою долю.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *