Відомий жартівник [Кевін Сміт->kevin-smith] цього разу вирішив змінити амплуа і трохи полякати глядача. Вийшло місцями смішно, місцями трішки моторошно, а загалом – дуже критично по відношенню до сил по обидва боки барикад.
Стрічка починається досить типово для молодіжних трилерів: троє старшокласників шукають неприємності на свої голови (і дещо іще) – і знаходять набагато більше, ніж могли сподіватися. Після цього вони відразу перестають бути для Сміта головними героями і відходять на периферію. У центрі фільму опиняється Ебін Купер, надзвичайно радикальний священик, якого бояться навіть неонацисти. Його ключова теза: “Якби Господь любив людей, він би не влаштовував всесвітній потоп”. Тому Бога треба не просто любити – боятися. Для Купера гомосексуалісти, любителі груповухи та чимало інших категорій двоногих – погань, від якої треба звільнити планету, і від теорій він давно перейшов до практики. Образ, хоч має реальні прототипи, виходить за межі вірогідності, проте слід віддати належне сценарію Сміта та грі Майкла Паркса: аргументація священика-маніяка написана непогано, а сам він є досить харизматичною особистістю. Слабкий розум, який шукає легкі шляхи, цілком міг би побачити у такому персонажі месію.
Однак Купер залишився б лише черговим кінопсихопатом, а картина мала б значно ширший прокат у США, якби у її другій половині в дію не втручались представники влади, чиї дії призводять до кривавої бійні в не меншій мірі, ніж фанатизм Ебіна та його послідовників. Спойлери видавати не варто, достатньо лише сказати, що перетворювати копів на справедливих лицарів без страху – це останнє, що хотів би Сміт.
Власне, персонажів позитивних у “Червоному штаті” немає, є просто жертви – страху, хтивості, фанатизму або системи. Режисер абсолютно безжально прибирає зі сцени тих, хто в іншому трилері мали б шанс щасливо дістатися до фіналу, причому прибирає несподівано і криваво – слабкодухим стрічка навряд чи сподобається.
“Червоний штат” намагається бути оригінальним в своїй бескомпромісності, і для декого з глядачів він, безумовно, таким і буде. Але за цією спробою мимоволі втрачається драматургічна цілісність, через що послання автора може бути не до кінця зрозумілим. Існує чималий шанс, що після перегляду про фільм залишиться враження як про криваве місиво, а не як про штат, країну, планету, де правих немає і не може бути.