Скажімо відверто: співаючі бурундуки – досить незвичне явище в повнометражному художньому фільмі. Але оскільки, завдяки назві, на цю стрічку навряд чи піде той, хто зовсім не сподівається побачити бурундуків, ефект несподіванки зведений до мінімуму. Не кажучи вже про тих глядачів, що бачили хоча б одну з двох попередніх частин.
Ще під час підготовки першої серії було прийняте рішення зробити бурундуків комп’ютерними антропоморфними тваринками, які запросто спілкуються з людьми. Рішення, на погляд автора цієї рецензії, було правильним: голлівудські фільми часом трактують подібний фантазійний матеріал занадто прямолінійно, примушуючи персонажів весь час кричати: “Ой, ця тварина говорить!”, тоді як набагато цікавіше створювати власний кіносвіт, де люди без проблем співіснують з надприродним, нереальним – у стилі “Кролика Роджера”. “Елвіну” до рівня шедевру Земекіса далеко, як до неба, але його найкумедніші моменти – завжди ті, де звірята на рівних спілкуються з людьми, наслідують їх, намагаються жити за їх правилами. Саме тут часом прослизає до фільму навіть пародійний або ж по-доброму сатиричний елемент, хоча його зовсім небагато, лише стільки, щоб час від часу підтримувати посмішку на обличчі глядача, дорослішого 12 років.
Є дві (крім дітей) категорії глядачів, яким “Елвін і бурундуки”, зокрема треті, мають шанс (далеко не стовідсотковий) сподобатись. Це меломани і любителі кіномюзиклів. Звірята переспівують деякий популярний сучасний матеріал, причому роблять це досить весело і енергійно. Музичних номерів стільки, що картина найбільше нагадує дуже довгий бурундуковий кліп. Коли ж стрічка звертає з музики і жартів на, власне, сюжет, тут і проявляється її слабкість.
Персонажі-люди… про них взагалі казати не будемо. Характери пухнастих героїв залишаються такими самими, як і в попередніх частинах (щоб не відштовхнути глядачів, яким вони такими сподобались), але фільму, щоб не бути просто клоном попередників, все ж таки необхідні якісь кроки в розвитку. Тому розбишаки тимчасово стають відповідальними, а розумники перетворюються на шибайголів – від цих змін емоційна сума не змінюється, а мораль залишається чисто дитячою. І, звичайно ж, герої набагато більше розважають, коли влаштовують неприємності, ніж коли роблять вигляд, що перевиховуються.
Підсумок: середня за якістю стрічка для сімейного перегляду, цікава у першу чергу дітям та дорослим, які з позитивом ставляться до такого явища, як співаючий бурундук (точніше, шестеро співаючих бурундуків).