Досить незвичне кіно: простенький бойовичок, за сюжетом – взагалі клас “Б”, в головній ролі – зірка боїв без правил, але при цьому режисер чомусь – лауреат “Оскара”, який, незважаючи на численних “Оушенів”, все ж таки вважається серйозним кінематографістом, а всі другорядні ролі виконують актори популярні й талановиті. В результаті не зовсім зрозуміло, чого від фільму чекати.
Чекати слід небагато. Важко сказати, чому [Содерберг->steven-soderberg] хоче зробити зірку кіно з Джини Карано (крім деяких очевидних припущень). Грає вона, в принципі, не гірше, ніж більшість каратистів і культуристів, які світилися в бойовиках 80-90-х. Кількість виразів обличчя у Джини невелика, але вона мило посміхається і вміє виглядати привабливо. У бойовиках і трилерах вона буде на своєму місці, а от брати її в які-небудь інші жанри не варто – принаймні зараз складається таке враження. Що вона дійсно робить добре у цьому фільмі (це було передбачувано) – б’ється. Наприклад, те, що виробляє в “Іншому світі” Бекінсейл, – це балет. Те, що демонструє Карано, – це бій.
Тому більшості зірок-чоловіків, яких Содерберг заманив у “Нокаут”, дістались ролі боксерських груш. Хіба що [Фассбендер->michael-fassbender] у сутичці з Карано виглядає більш-менш пристойно, і вся його роль в цілому – ще одне нагадування про те, наскільки чудовий Бонд може з нього колись вийти. Коли з героїнею б’ється [Макгрегор->ewan-mcgregor], це майже смішно, і від нього, як і від більшості інших, фактично не вимагається жодних акторських зусиль – інакше виник би ризик затьмарити дебютантку. Хоча, наприклад, [Ченнінг Татум->channing-tatum] Карано нічим не загрожує – рівень акторства у них приблизно однаковий, можливо, їх двох і слід знімати разом. [Бандерас->antonio-banderas] зображує доволі стандартного поганця, і єдині, хто у картині трохи грає, – це ті двоє, кого “пощадили”, не віддали на побиття Карано, Білл Пакстон та [Майкл Даглас->michael-douglas]. Перший з них переконливий у ролі люблячого татуся, другий зіграв покровителя і потенційного боса бойової красуні.
Авторське ставлення до матеріалу у Содерберга проявляється хіба що у тому, що знімає він підкреслено старомодно – без спецефектів, кліпового монтажу тощо, у нього все по-чесному, реалістично. При цьому “Нокаут” – це в жодному разі не [“Мачете”->machete], до себе фільм ставиться дуже серйозно, і самоіронії у ньому не спостерігається. Стрічка сприймається як просто бойовик, в якому динаміка вище середнього рівня (короткий метраж – це завжди додатковий плюс). Прихильники жанру у його більш старомодному варіанті, швидше за все, отримають задоволення, як і любителі бойових мистецтв та крутих героїнь.