Здається, це найкраща екранізація казок Доктора Зюйса (чи Сьюза), в тому числі краща за хітового “Грінча”. Хіба що радянський “Кіт у ковпаку” може з нею змагатися, але короткометражка – це зовсім інший жанр. “Лоракс” – досить рідкісний для сучасного Голлівуду приклад поєднання актуальної теми, переконливого розвитку характерів, сатири на сучасне суспільство і якісної 3D-анімації.
Сюжет складається, фактично, з двох частин, і основна з них, хоча й непогана, переважно відповідає голлівудським стандартам. Там є кілька юних героїв, один анекдотичний персонаж (жвава бабця), один карикатурний лиходій і вищезгадана сатира – щоправда, вона майже уся йде на початку, далі про неї можна забути. Є навіть кілька пісень, тобто музичних номерів, які можна сприймати як напівпародії на діснеївські традиції. Якби у стрічці було лише це, вона була б якісною розвагою, але не дуже б вирізнялась з-поміж 3D-мультфільмів, кількість яких зростає щомісяця.
Серце картині дає друга сюжетна лінія – та, в якій, власне, і з’являється заголовний герой. Лоракс – симпатичний персонаж, навіть незважаючи на те, що рекламний галас, побудований навколо того факту, що Де Віто озвучив його відразу кількома мовами, був трохи перебільшений: у ролі не так багато реплік, щоб це можна було вважати великою подією. Драматичне навантаження бере на себе персонаж, ім’я якого у нас переклали як Одноразовик. Це ніби ходячий коментар до людських вад і слабкостей, звідки ростуть ноги у всіх великих проблем планети Земля.
Одноразовик починає свої мандри з наївності і майже невинного ентузіазму, хоча хитрощі йому теж відомі. Перший досвід його спілкування з охоронцем лісу Лораксом показує, що він впертий, але зовсім не злий, готовий дотримуватись слова, яке дав лісовим жителям. Навіть миттєвий успіх далеко не відразу змінює його. Поява на горизонті його малоприємної сімейки стає переломним моментом, і все ж таки всі важливі рішення Одноразовик приймає сам. Він творить зло не тому, що ненавидить ліс і природу – це зовсім не так. Навіть не через жадібність. Він просто пливе за течією, підкоряючись загальноприйнятим уявленням про успіх, а це набагато реалістичніший злочин. Якщо у чомусь “Лоракс” переміг однозначно, то це у створенні одного з найскладніших анімаційних лиходіїв останнього часу: він і симпатію викликає, і сумнівів у тому, що він творить справжнє зло, не виникає. І сцени знищення лісу – не зовсім дитячий матеріал: автор даної рецензії спостерігав, як під час них деяких найбільш вразливих малюків довелося вивести із залу.
Підсумок: екологічне послання фільму потужне і доїде навіть до тих, кого воно не цікавить взагалі. Присутній як мінімум один цікавий персонаж, і його стосунки з Лораксом наповнюють картину життям. Плюс гумор (часом смішний), багато яскравих візуальних образів і віра у необхідність боротьби за правду, якими б не були умови (“Мені подобаються люди, які ігнорують реальність” запам’ятовується), – зовсім не поганий комплект.