Напролом (Lockout / Напролом). Фантастичний бойовик. Франція-США, 2012. Режисери Джеймс Мезер і Стівен Сент-Леджер. У ролях: [Гай Пірс->guy-pierce], Меггі Грейс, Джо Гілгун, Вінсент Ріган, Пітер Стормаре.
З 24 травня стрічку “Напролом” можна переглянути у Львові у кінокомплексі “Планета кіно”.
Орбітальна станція MS1 – найбільша космічна в’язниця, де в анабіозі утримуються тисячі небезпечних злочинців. Коли в’язні захоплюють її, звинувачений у зраді спецагент (Пірс) отримує завдання проникнути туди і врятувати дочку президента…
Сценаристи та режисери фільму Мезер і Сент-Леджер познайомились у Дублінській кіношколі і невдовзі почали працювати разом. За останні 20 років їх творчий союз породив чимало рекламних роликів і короткометражок. Дуже швидко члени дуету стали визнаними експертами у використанні зеленого екрану, і їх короткометражка “Полювання на самоті” вразила керівництво компанії [Люка Бессона->luce-besson] EuropaCorp: вони не могли уявити, що видовищну погоню літака-винищувача за машиною у тунелі можна зняти усього за 60 тисяч євро. Щойно цю стрічку показали Бессону, він наполіг на зустрічі з її режисерами.
Коли Сент-Леджер та Мезер познайомились з Бессоном, у них вже були готові сценарії двох повнометражних фільмів, а у планах були зйомки бойовика з елементами комедії. Автор “П’ятого елементу” запропонував їм власну ідею про космічну в’язницю. Обидва режисери з ентузіазмом поставились до пропозиції, регулярно зустрічались з Бессоном і разом з ним працювали над сценарієм, особливу увагу приділяючи структурі сюжету. Діалоги Стівен та Джеймс писали, повернувшись в Ірландію. Робота над другим варіантом сценарію зайняла 4-5 місяців, і її результат дуже задовольнив Бессона.
Сноу, головний персонаж, на думку авторів, повинен нагадувати героїв Вільяма Холдена у фільмах Біллі Вайлдера, саркастичних типів з нищівним почуттям гумору. Їх з Емілі стосунки схожі на те, що відбувалось між героями Хемфрі Богарта та Кетрін Хепберн в “Африканській королеві”, коли дві абсолютні протилежності притягувалися одне до одного.
А ще б вони хоч додали по краплі правдоподібності та здорового глузду – і це можна було б дивитися. Бо те, що вийшло, випаровується з пам’яті раніш ніж вийдеш з кінозалу.
І то добре…