Десятирічна перерва пішла “Людям у чорному” на користь: третя частина сприймається значно краще, ніж [друга->men-in-black-3], з якою запам’ятовувався один-єдиний жарт (“Що за примітивна планета – тут усім можна керувати, якщо мати бюст”). У третій є сюжет, який тримає у напрузі, є свіжі жарти і прибульці, є навіть, фактично, цілий новий головний герой. Не кажучи про вдале використання (особливе у сценах польотів і падінь) формату IMAX-3D (у ньому стрічку можна переглянути у львівській “Планеті кіно” торгівельно-розважального комплексу “King Cross Leopolis”).
У першу чергу успіх картини пов’язаний з [Джошем Броліном->josh-brolin], який дійсно вдихнув нове життя у кіносеріал. Бачити оптимістичного і готового до співпраці молодого агента Кея – це вже великий плюс, а він ще й чудово спрацювався з Джеєм-Смітом. Їх динаміка характерів водночас нагадує дует [Сміта->will-smith] та [Томмі Лі Джонса->tommy-lee-jones] у перших “Людях” і відрізняється від нього. Не буде великим перебільшенням сказати, що у цьому фільмі з Броліна вийшов кращий Джонс, ніж з самого Джонса, який виглядає постарілим і втомленим, хоча гідний рівень акторства підтримує. Невідомо, що тепер буде робити студія з такою вдалою знахідкою – видасть ще один сюжет про минуле (що було б не дуже хорошою ідеєю) чи, як це зараз часто трапляється, “перезапустить” кіносеріал.
Сміту у третій серії теж дістався пристойний матеріал: у нього чимало добрих жартів (особливо запам’ятовуються ті, де обігрується ставлення до афро-американців у 1969 р.) і можливостей продемонструвати кмітливість та винахідливість свого героя (особливо у фіналі). Цього разу Кей і Джей навіть отримали свого Лео Гетца – інопланетянина-пророка Гріффіна, якого намагаються захистити від головного лиходія, і виконавцю цієї ролі Майклу Стулбаргу час від часу навіть вдається вкрасти сцену у головних героїв. З Бориса-Тварини у виконанні Джемейна Клемента вийшов ефективний негідник з чудовою початковою сценою втечі з в’язниці на Місяці.
До теми подорожей у часі автори стрічки, на щастя, поставилися не зовсім серйозно, а точніше, зовсім не серйозно. Особливості подорожей, їх наслідки для майбутнього та різні побічні ефекти (на кшталт того, що Кея пам’ятає лише Джей) отримують дуже смішні пояснення або ж не отримують їх взагалі, але у фільмі з такою кількістю чудернацьких істот і подій на це майже не звертаєш уваги – це точно не “Ефект метелика”. З гумором відтворено атмосферу кінця 60-х і використано реальних персонажів того часу на кшталт Енді Ворхола.
Підсумок: хоч треті “Люди у чорному” і не дотягують до рівня [перших->men-in-black] (які брали свіжу ідею і будували навколо неї цілий світ), вони значно кращі за другу частину. Це добрий зразок літнього блокбастеру, який пропонує динамічну і легку, в жодному разі не тупу розвагу.