Суддя Дредд

На відміну від стрічки 1995 р. зі Сталлоне, ця версія не може похвалитися великим бюджетом, але вона ближча за інтонацією до першоджерела – англійських коміксів, ніж до традиційних голлівудських блокбастерів.

Наприклад, цього разу головний герой протягом усього фільму не знімає шолом – саме так це виглядало на папері. У нього немає помічника-жартівника. І хоча у кадрі майже весь час присутня симпатична блондинка, жодного натяку на романтичну лінію глядач не дочекається. У стрічці є лише декілька сцен з футуристичними ландшафтами, на відміну від попередника, і спецефекти здебільшого обмежуються вогнем, однак візуально ефектні моменти все ж таки присутні: здебільшого вони пов’язані з ілюстраціями дії наркотику, який “сповільнює” реальність. Сюжетно цей “Дредд” дуже подібний до “Міцного горішка”: після ефектної першої сцени переслідування (мабуть, найкраще, що є в картині) все зводиться до того, що герої рятуються від численних переслідувачів у хмарочосі. Однак фільм добре працює і як міцний трилер-бойовик, де сюжет майже не провисає, і як історія знаходження взаєморозуміння і довіри двома дуже несхожими людьми.

Карл Урбан мужньо зробив те, від чого свого часу відмовився Сталлоне, – грав весь фільм у шоломі. В результаті його акторське завдання звелося до рухів щелепою – є, звичайно, ще голос, але лише для тих, хто буде переглядати стрічку в оригіналі. Тому картину, фактично, краде Олівія Тірнлбі у ролі його молодої напарниці з сильними екстрасенсорними здібностями, які вона використовує кількома способами. Спочатку суддя Андерсон здається вразливою, але у другій половині фільму впевнено доводить, що вона хто завгодно, тільки не дівчина, яку треба рятувати. Лєна Хіді добре впоралась з роллю відмороженої наркотичної королеви: у багатьох сценах в її крижаних поглядах читається справжня загроза.

Підсумок: недорогий, проте вірний духу першоджерела кінокомікс з продуманим екшном і непогано підібраними акторами. В принципі, має шанс сподобатися усім любителям бойовиків.