Дикуни

У 1994-му [Стоун->oliver-stone] зняв фільм про хлопця і дівчину, які не мають жодних проблем з тим, щоб вбивати усіх навколо, але при цьому виглядають позитивними персонажами, тому що кохають одне одного. Зараз режисер запропонував кіно про двох хлопців, які вирощують траву і теж можуть вбивати усіх навколо, і вони також позитивні – тому, що кохають свою дівчину (одну на двох).

savages1.jpg

Якщо відкинути моральний (тобто аморальний) аспект фільму, він не дуже впорався із завданням показати саме дикунів. Головні герої – симпатичні хлоп’ята, здорові і сильні, зовсім не схожі на наркоманів зі стажем, те саме можна сказати і про їх кохану. На початку фільму нам повідомляють, що один з друзів пройшов пекло на війні і тепер страждає від спогадів – але через п’ять хвилин режисер забуває про це, і в герої не залишається нічого від страждальця. [Кітч->taylor-kitch] та Джонсон грають пляжних парубків, які можуть у разі потреби ставати холоднокровними вбивцями. Глибини в цих образах небагато, і особливої симпатії вони не викликають. Офелія Лайвлі швидше виконує функцію коштовної прикраси, ніж є самостійним персонажем, незважаючи на те, що розповідь ведеться від її імені.

savages2.jpg

У протилежному таборі справи кращі, тому що у випадку з лиходіями Стоун пішов тарантінівським шляхом, зробивши ставку на яскраву, часом гротескну характерність. Королева наркобізнесу у виконанні Хаєк миттєво переходить від жорстокості до материнської турботливості і насправді є мало не вразливішим з основних персонажів картини. Дель Торо привніс в роль її головного помічника, садівника-вбивці, психопатичну загрозу з елементами “чорного гумору”. Але найкраще запам’ятовується Траволта у ролі слизького агента ФБР, який намагається підігравати обом сторонам.

savages3.jpg

Стрічка виграє від напівсерйозного ставлення режисера до подій на екрані: Стоун порівнює просування у Штати мексиканських наркокартелів з тактикою супермаркетів і навіть у криваві сцени додає крихти іронії. Тому у фільмі і немає справжнього фіналу, а є два, з яких глядач може обрати той, що сподобався. Таким чином, і глядачу занадто серйозно сприймати “Дикунів” не варто: це непогана розвага для дорослих з чималою дозою стрілянини і сексу, а зовсім не серйозне дослідження, якими так славиться Стоун.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *