Брудна кампанія за чесні вибори

Політична сатира – жанр досить поширений, але голлівудські стандарти накладають на нього певні обмеження. Відомі і комерційно успішні коміки не мають можливості розійтися у розрахованих на широке коло глядачів картинах так, як вони звикли це робити у програмах на кшталт “Прямого ефіру в суботу увечері”. Навіть Барон Коен у [“Диктаторі”->dictator] був значно менш зубастим, ніж звичайно. Однак час від часу результат виходить дуже непоганим.

the-campaign1.jpg

“Брудну кампанію” якраз і можна назвати більш-менш вдалою спробою, хоча й не позбавленою недоліків. Спочатку про мінуси. Хтось має сказати [Ферреллу->will-ferrell], що, хоч Буш-молодший назавжди залишиться його улюбленим політиком, жарти про Аль-Каїду трохи застаріли. Американці зараз значно сильніше бояться китайців – на щастя, це у стрічці теж є. Розчарувала історія Кема: зазвичай Вілл вигадує для своїх персонажів дуже смішне минуле, а тут був такий шанс показати сходження політичної зірки-бовдура – і він ним не скористався, обмежившись сльозавою історією про шкідливий ігровий майданчик. Фінал занадто голлівудський і беззубий, до того ж неправдоподібний.

the-campaign2.jpg

Все інше швидше вдалося, ніж ні, – переважно завдяки двом головним виконавцям. Феррелл і Галіфіанакіс пропонують однакову кількість смішних моментів, зображуючи вкрай безчесне змагання між двома кандидатами у конгресмени, які не нехтують нічим – копирсанням у минулому суперника, використанням його сім’ї, прямими образами. Найкраще у фільмі – те, що автори змогли переконливо показати, що інфантильний Марті, який щойно потрапив у політику, майже нічим не відрізняється від досвідченого Кема: обоє вони, наче діти, залежать від своїх асистентів і політтехнологій, а також, звичайно, від щедрих (коли йдеться про захист їх інтересів) спонсорів. Саме таку парочку зіграли Літгоу і Ейкройд, а Ділан Макдермотт чудово виконав роль посередника, який насправді робить усю справу, перетворюючи дурників на політичних зірок (чомусь напрошується порівняння з [Бредом Піттом->brad-pitt] у [“Пограбуванні казино”->killing-them-softly] – було б значно цікавіше побачити сюжет про боротьбу Марті і Кема з точки зору персонажа Макдермотта).

the-campaign3.jpg

Підсумок: непогана комедія з деякими точними спостереженнями щодо сучасних методів політичної боротьби (у Штатах, тому про фальсифікації – ані слова) і добре вибраною парою головних виконавців. Нічого революційно сатиричного, але приводів посміхнутися вистачає.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *