Нова режисерська робота [Фостер->jodie-foster] намагається робити кілька речей одночасно. По-перше, вона бере все ще актуальну тему фінансової кризи, якій зовсім нещодавно була присвячена чудова [“Гра на пониження”->the-big-short]. По-друге, вона розповідає про божевільний світ телебачення і про те, який вплив воно досі має на суспільство, у стилі “Телемережі” Люмета та “Теленовин” Брукса. По-третє, вона намагається бути напруженим трилером. А коли робиш кілька речей одночасно, далеко не всі з них виходять як слід.
Мабуть, головний недолік фільму – те, що можна сприймати як щиру наївність, а можна як прорахований цинізм. Персонажі чітко діляться на хороших і поганих: хороші можуть помилятися і бути самозакоханими й зарозумілими, проте вони все одно вирішать усі проблеми і докопаються до правди, тому що вони хороші. Головний герой, цинічний телеведучий, який багато років вивчає світ бізнесу, реагує на те, що якийсь з банкірів просто вкрав гроші своїх клієнтів, з щирим подивом (в Америці ж не крадуть!). І так само реагують усі, в тому числі найближчі помічники цього самого банкіра-злодія, промовляючи “Він брехав нам!” так, ніби увесь цей бізнес не побудовано на брехні (як показала вищезгадана “Гра”). Коли ж за справу беруться телевізійники, виявляється, що вивести брехуна і крадія на чисту воду можна години за дві: достатньо покопатися у його мобільному і свиснути знайомих хакерів, які знайдуть відео з негідником у будь-якій точці світу. В результаті інтерес до подій на екрані втрачається доволі швидко: картина бере серйозні актуальні питання і видає для них анекдотично прості, дуже далекі від реальності рішення.
Тим не менш, зовсім невдалою стрічку назвати не можна, і причина цього – харизматичні зірки у головних ролях. Незважаючи на те, що персонаж [Клуні->george-clooney] за кілька екранних хвилин перетворюється з боягуза на сміливця, а з самозакоханого циніка – на шляхетного шукача правди, актор виглядає у ролі стовідсотково природно, привносячи у неї власну зоряну особистість. Навіть краща за нього [Робертс->julia-roberts] у ролі режисера, розумної прагматичної жінки, що робить усе можливе, щоб врятувати ведучого, якого не сильно любить. Непогано показав себе і Джек О’Коннелл у ролі терориста, який швидко виявляється жертвою, нещасного у всіх відношеннях хлопця, який разом із заощадженнями втратив здоровий глузд. З Домініка Веста вийшов однозначний, але все ж таки переконливий лиходій, і Кайтріона Балф в ролі його помічниці запам’ятовується.
Підсумок: непоганий трилер з чудовими акторами відчутно програє через наївність або лінощі сценаристів. Зрозуміло, що це Голлівуд, і все ж таки, коли берешся за серйозні теми, їх потрібно обігрувати більш вірогідно.