Кіборги (Киборги). Військова драма / бойовик. Україна, 2017. Режисер Ахтем Сеітаблаєв. У ролях: В’ячеслав Довженко, Макар Тихомиров, Андрій Ісаєнко, Роман Ясинський, Віктор Жданов, Олександр Піскунов.
З 7 грудня стрічку “Кіборги” можна переглянути у Львові у комплексі “Планета кіно”.
Дія фільму розгортається у вересні 2014 р. Оборона Донецького аеропорту імені Сергія Прокофьєва триває чотири місяці. На бойове чергування прибувають шестеро новачків, серед яких більшість добровольці. На них чекають два довгі небезпечні тижні…
Вітчизняний кінематограф, який в останні роки помітно підняв голову, цього разу пропонує військову драму з елементами бойовика на тему досі, на жаль, актуального конфлікту на Донбасі. Стрічка, хоч і не відкриває якоїсь нової сторінки, є дійсно вдалою, однією з найкращих українських картин останнього часу.
Перш за все добре те, що автори спробували поставитись до зображеного військового конфлікту максимально об’єктивно, не перетворюючи своє кіно на агітку чи засіб пропаганди, що було легко зробити. Звичайно, усі симпатії публіки будуть на боці захисників аеропорту, “кіборгів”, як назвав їх командир. Однак вони теж далеко не завжди згідні один з одним, розмовляють різними мовами в усіх значеннях, мають різні точки зору щодо того, хто винний у конфлікті і у ситуації, яка склалася у державі, і щодо того, яким шляхом Україна має йти далі. Точної відповіді, хто саме правий в ідейній суперечці між досвідченим командиром Серпнем і молодим Мажором, фільм не дає, даючи глядачу можливість самому вибрати сторону. Крім того, дано можливість висловитися людям з іншого боку барикад, у яких свої, зовсім інші, але теж по-своєму аргументовані переконання. Неодноразово підкреслюється, що на цій війні українці вбивають українців, і в цьому полягає справжня трагедія.
До певної міри “Кіборги” ідеалізують своїх персонажів. На екрані не з’являється жодного дезертира, нікого з тих, хто воювати не хотів, а його примусили, – лише справжні чоловіки і патріоти, які вважають захист батьківщини першочерговою задачею. Автори підкреслюють їх патріотизм і відвагу, проте вони все ж таки залишаються у першу чергу людьми: образи прописані не надто глибоко, однак достатньо реалістично, і усі актори добре роблять свою справу. До кого симпатії не виникає взагалі, то це до показаних у картині представників влади, які можуть тільки лаяти підлеглих за порушення “мінських домовленостей”. Що ж, це стандартний, але у даному випадку цілком виправданий хід. Нудьгувати кіно точно не дає, бо у ньому чергуються різні за настроєм сцени, є і гумор, і стрілянина, і трагічні моменти. Знято усе на достатньо професійному рівні, любительською стрічка, на відміну від чималої кількості вітчизняних, не виглядає точно.
Підсумок: дійсно варта уваги українська картина, не шедевр, але гідна спроба розповісти про сповнені небезпеки будні захисників країни. Рекомендується усім без винятку.