Чаклунка: Володарка темряви (Maleficent: Mistress of Evil / Малефисента: Владычица тьмы). Містичний трилер / фентезі. США, 2019. Режисер Хоакім Роннінг. У ролях: Анжеліна Джолі, Ель Фаннінг, Мішель Пфайффер, Харріс Дікінсон, Чевітел Еджиофор, Ед Скрейн.
Чарівна Аврора (Фаннінг) та принц Філіп (Дікінсон) вирішують одружитися і заключити союз між двома королівствами. Однак мати Філіпа (Пфайффер) має власну думку з цього приводу: її дуже не влаштовує, що хресна Аврори – фея Малефісент (Джолі)…
Друга “Малефісент” (все ж таки краще називати цю картину за іменем головної героїні – український варіант назви видається трішки банальним) має, фактично, всі достоїнства попередниці. Також вона страждає на усі її недоліки і навіть додає до них деякі нові.
Усі достоїнства, крім ефекту новизни, який і тоді був трохи відносним. Те, що одну з найбільших лиходійок в історії перетворили на, власне, добру чаклунку, могло комусь подобатися, комусь сильно не подобатися, проте це було чимось майже свіжим. Цього разу – нічого несподіваного: Малефісент все така ж велична, нібито зловісна, а насправді шляхетна, як і раніше, у неї є вороги і союзники зі світу людей. Щоправда, її всесвіт спробували розширити, додавши туди нових казкових персонажів, перелічувати яких було б спойлером. Однак це не несподіванка, оскільки зараз кожна друга комерційно вдала стрічка фентезійного жанру намагається будувати власну міфологію – частіше невдало, ніж навпаки, і “Володарка темряви” це підтверджує.
Інших достоїнств, як і у випадку з першою частиною, дуже небагато. У першу чергу це, звичайно, Джолі: вона ніби народжена грати Малефісент, неважливо, хорошу чи погану. Можливо, вдруге це вийшло у неї не настільки вдало, як уперше, коли фея все ж таки була персонажем, що розвивається: цього разу вона працює, фактично, на одній ноті, але ця нота не фальшивить, і вона все ще на достатньо високому рівні. Достатньо порівняти ті сцени, в яких бере участь Анжеліна, з тими, в яких її немає, щоб зрозуміти, наскільки вона важлива для світу “Малефісент”. Ще одне важливе достоїнство картини – це, звичайно ж, візуальний ряд, який продовжує милувати око, навіть при тому, що багато з нього публіка вже бачила. Є нові казкові краєвиди, над якими добре попрацювали майстри декорацій та спецефектів, є нові чудернацькі персонажі – у цьому плані стрічка все ще на нормальному, не найвищому, рівні.
Серед недоліків – більшість персонажів. Аврора Фаннінг ще більш безбарвна, ніж раніше: для ролі казкової принцеси важко підібрати скільки-небудь яскраві фарби, і акторка навіть не намагалась це зробити. Дікінсон, який наслідував роль принца, ще більш відверто нецікавий, ніж Брентон Твейтс у цій ролі в першому фільмі, що уявити собі важко. Так звані добрі феї, метушливі і не надто розумні, дратують ще більше, ніж у попередній частині. І ще одне швидше часткове розчарування, ніж недолік. Пфайффер дуже смачно зіграла королеву-лиходійку, однак були сподівання, що фільм стане великим акторським двобоєм між нею і Джолі, великими зірками різних поколінь, і цього не сталося: їх спільне екранне існування обмежилося півтора сценами, і моментів, коли вони у кадрі разом, дуже мало.
Підсумок: другу “Малефісент” не можна назвати відверто невдалою, і вона напевно сподобається тим, кому дуже сподобалась перша, і дуже не сподобається тим, кому не дуже сподобалась перша. Джолі все ще на висоті, і Пфайффер додала власні стиль і шарм, однак до фільму, на який заслуговує настільки легендарна лиходійка, “Володарці темряви” все ще дуже далеко.