Шкода, що автори нового “Супермена” не пішли шляхом [“Бетмена: Початок”->batman-begins] і не почали все з початку. Хоча це було б складніше: все ж таки фільму про те, як Брюс Вейн став Бетменом, раніше не було, а от історію походження Супермена всі знають з класичної стрічки Річарда Доннера 1978 р. Тому Сінгер та його сценаристи вирішили, що їх картина буде не новим початком, а продовженням двох перших фільмів кіносеріалу про Сталеву Людину (третю і четверту стрічки краще забути, як страшний сон).
Але щось не спрацювало. Змінився глядач, змінився кінематограф, тому спробу авторів зберегти наївну фантазійну інтонацію старих картин дуже вдалою назвати не можна. Стрічка з надсучасними спецефектами видається анахронізмом, не ретро-продуктом. Здається, енергію в основному спрямували на те, щоб відтворити атмосферу перших “Суперменів”, а не на те, щоб у глядач виник інтерес до подій, які відбуваються на екрані. Навіть музику ту саму використали, і [Марлона Брандо->marlon-brando] перетягнули, у цифровому варіанті. Однак навряд чи сучасну публіку може по-справжньому зацікавити Супермен, вся сила якого в тому, що він може підняти в космос острів. Не зовсім доречним видається і комічний Лекс Лютор зі старих фільмів, небезпечний злий геній, який чомусь завжди оточує себе придуркуватими помічниками, які не стільки допомагають йому, скільки заважають.
Вся справа у тому, що обидва образи з того часу пройшли довгу еволюцію в інших різновидах масової культури. Сучасний Супермен вже не покладається виключно на силу, він може використати проти ворога і мозок. А сучасний Лютор – майстер маніпуляцій, у якого все заплановано на три ходи наперед і який щоразу виходить сухим з води. Тому коли раптом бачиш на великому екрані їхній двійників тридцятирічної давнини, перша реакція – розчарування. І не рятує знання того, що саме хотіли зробити автори і чому. Всі поважають ті класичні фільми, вони зіграли роль у розвитку і спецефектів, і жанру кінокоміксу, але треба шукати нові художні рішення, які більше пасують новим часам. У “Поверненні” ж єдине дійсно революційне рішення, пов’язане зі стосунками супергероя з коханою і результатом цих стосунків, у багатьох викличе комічні порівняння з аналогічними життєвими ситуаціями.
До акторів особливих претензій не виникає, якщо змиритися з таким трактуванням їх персонажів. Брендон Рут старанно копіює Крістофера Ріва, а [Кевін Спейсі->kevin-spacey] дуже добре наслідує Джина Хекмена – не раз і не два у глядача виникне відчуття, що виконавці з тих часів і не змінились. Шкода, бо, наприклад, Спейсі без проблем зіграв би і більш сучасного Лютора, безжального і смертельно серйозного майстра підступних планів великого масштабу. У “Поверненні” вирізняється тільки [Кейт Босворт->kate-bosworth] – її Лоїс Лейн набагато більш приємна, активна і жива, ніж та, що була у старих фільмах (Марго Кіддер). Хоч у чомусь є прогрес.
Підсумок: загалом стрічку можна віднести до розчарувань, на які був дуже багатий цьогорічний літній кіносезон. Проте вже зараз відомо, що у фільму буде продовження, і режисер рівня Сінгера цілком може виправити становище. Все, що йому потрібно, – це змінити інтонацію і більше думати про майбутнє кіносеріалу , а не про його минуле.