Криза середнього віку – це в американському кіно вже майже окремий жанр, точніше, напрям, який розробляється у багатьох жанрах, від трагічного до фарсового. І, звичайно, цього разу ми маємо справу саме з останнім варіантом.
При порівнянні “Кабанів” зі, скажімо, такою комедійною класикою кризо-середньо-вічного жанру, як “Міські ковбої” (чи “Міські піжони”, їх назву перекладали по-різному) кидаються в очі дві тенденції. Перша – спрощення характерів, яке потихеньку прямує до повної їх відсутності, друга – зростаюча безглуздість та примітивізм комічних ситуацій, в які потрапляють міські жителі, що вирішили раз у житті спробувати себе в якості справжніх ковбоїв чи байкерів. І це при тому, що сказати автори фільму намагаються приблизно те саме, що й їхні колеги десять, а то й двадцять років тому – що сучасному яппі (і не яппі) трохи побути у небезпеці корисно (тим паче що небезпека у більшості випадків швидше уявна, ніж реальна), що корисно час від часу відриватись від міського “конвеєрного” життя і навіть від сімей та виїжджати кудись далеко, на природу, а головне – що, не зважаючи на вік, ніколи не слід втрачати віру в себе та любов до життя. Позитивний заряд є позитивний заряд, тому від цього фільму хтось отримає задоволення точно. Питання тільки у засобах, якими до публіки цей заряд намагаються донести.
Кілька падінь з мотоциклів. Кілька птахів, які гадять героям в обличчя. “Голубий” поліцейський, який розуміє все не так, як треба. Дебати щодо закопування лайна у землю. Пожежа намету. І таке інше. Смішного мало, комедійних моментів, побудованих на характерах, майже немає (не вважати ж такими моментами постійні жарти щодо того, що герой Лоренса боїться своєї дружини). Ще зовсім трохи – і почнеться “слепстік”, комедія ляпасів і падінь. І вона таки починається, коли справжні байкери дубасять “поросят”, причому закінчується нескоро.
Щодо акторів, то роль [Траволти->john-travolta] нагадує пародію на його ж численних мачо, яка не вдалась. Коли актор починає викривлятись, зображуючи, як його герой боїться наближення банди, то просто переграє. У Мейсі, навпаки, дуже бліда варіація його стабільного іміджу невдахи – він точно не зіграв тут нічого, чого ми не бачили раніше, хоча це і не його провина. У [Лоренса->martin-lawrence], як завжди, його фірмова клоунада, а у [Аллена->tim-allen], здається, лише кілька зовсім кислих виразів обличчя – він тут швидше “для галочки”. Колоритний персонаж міг би вийти з ватажка банди, враховуючи можливості [Ліотти->ray-liotta], але і його “не дописали”.
Проте якщо все ж таки шукати позитив, то і тут його можна знайти, навіть двічі. Сюжетний хід, коли герої беруться захищати містечко від банди, радує виключно тим, що нагадує про класичну “Чудову сімку”. А поява у вирішальний момент Пітера Фонди взагалі сприймається на ура, тим паче, що чудово обігрує його кінематографічний міф – він навіть цитує власного епохального “Безтурботного їздця”, радячи героям викинути годинники, щоб повністю віддатись свободі. Для Фонди це друга поява на екрані за цей рік (перша була у [“Примарному гонщику”->ghost-rider]). Схоже, він згадав про кінематограф – або кінематограф згадав про нього.
1 коментар для “Реальні кабани”