Стрілок

Уявіть собі бойовик зовсім без елементів комедії. Без фантастики. Без китайських кунг-фуїстів, бондівських гаджетів та гострих на язик темношкірих копів. Простеньку історію про спецназівця і його страшну помсту. Відразу відчуєте, що здійснили подорож на два десятиліття назад. Саме такі відчуття виникають під час перегляду “Стрілка”, хоча час вніс певні корективи у стару схему.

Схема ця в Голлівуді вже років десять вважається не те щоб старою, а застарілою. Єдине, що могло примусити “фабрику мрій” виділити гроші під подібний проект – міцна літературна основа, роман Стівена Хантера. Екранне втілення цього сюжету будується на не менш міцних штампах, які не зможуть зсунути сталлонівські і шварценеггерівські м’язи разом узяті: спочатку шматок про спробу відвернути замах (у стилі “На лінії вогню”), потім суміш “Рембо” (поранений переслідуваний лікує себе на ходу, на кожному кроці випереджаючи усі спецслужби разом узяті) та “Втікача” (один з потенційних переслідувачів сумнівається у тому, що герой винний, і починає збирати докази), далі шматок кіно про напарників, а закінчується все це фіналом, який сьогодні сприймається досить двозначно (але про нього трохи пізніше).

Те, що нічого оригінального в плані сюжету немає, – зовсім не недолік, бойовики такого різновиду знімають і дивляться зовсім не заради цього. Тим паче, що в сценарії всі ці шматки збиті докупи досить вправно, хоч і без особливого натхнення. Немає сенсу розраховувати у подібній стрічці і на особливу акторську гру. [Валберг->mark-walberg] після яскравого лицедійства у [“Відступниках”->departed-ann] знову демонструє виконання безбарвне, ніяке, а [Гловер->danny-glover] на екрані просто присутній – змінюється тільки сприйняття його персонажу глядачем, а характер його ніяк не проявляється. Тим не менш назвати цей бойовик поганим не можна – в межах жанру він пропонує гідний набір перегонів, вибухів і пострілів здалека, і дуже добре те, що всі ці сцени перш за все доводять стратегічний талант головного героя, а не тільки його вправність з гвинтівкою і зовсім не його куленепробивність. Тому любителі жанру, швидше за все, особливих претензій мати не будуть.

Претензії можуть виникнути хіба що до фіналу. Спочатку нам пропонують найкращу у фільмі сцену, де герой Валберга без особливих проблем руйнує підготовлену для нього пастку, але потім його поведінка втрачає сенс – він то намагається здобути доказ проти людей, що підставили його, то знищує цей самий доказ, то бідкається, що проти цих людей немає доказів. Закінчується все тим, що він просто приходить до цих типів у дім і вбиває їх, хоча хвилин 10 екранного часу тому робити це не захотів. І йдеться не про банду гангстерів, а про сенатора, вину якого ніхто не довів. Все ж таки головне не сам факт, що герой вбиває, а те, що після цього спокійно сідає в машину з коханою і їде собі, ніби живе у власному всесвіті і його вчинок ні до чого не призведе – це після того, як весь попередній сюжет доводив, що світ давно змінився і перти проти апарату влади зі зброєю немає сенсу. І після останніх гучних випадків стрілянини посеред білого дня у Штатах залишається замислитись – наскільки привабливими можуть бути такі легкі способи розв’язання будь-яких проблем у кіно для деяких реальних, не надто розумних людей.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *