Як відомо, головним надбанням США є так звана “американська мрія”, яка полягає в можливості кожної людини досягти висот без особливих фінансових вливань, лише власними силами та розумом, за умови відповідного завзяття і наполегливості. В літературі після книжок, написаних мільйонерами про те, як вони, власне, стали мільйонерами, та біографічних фоліантів про видатних особистостей різних епох наступними йдуть книжки на тему особливостей роботи в якійсь сфері. Найуспішнішою книжкою на цю тему за останні роки стали спочатку “99 франків” Фредеріка Бегбеде, де описувались духовні метання багатого рекламіста, а потім “Диявол носить Прада” про специфіку роботи секретаркою в світі глянцевих журналів. Як і будь-який бестселер, подібні книжки надихнули сотні послідовників на створення тисяч клонів різної якості та, в результаті, успішності.
З цього моря наслідувань на гребінь хвилі випливають лише одиниці, і одним з таких романів став твір двох колишніх няньок Ніколи Краус та Емми МакЛохлін про будні молодої дівчини, яка вирішила обрати для початку дорослого життя роботу няні в багатому сімействі. Книжка набула розголосу у відомих ЗМІ та розійшлася загальним накладом в два мільйони примірників, що автоматично означало потрапляння до Голлівуду в якості першоджерела для екранізації – простіше кажучи, виступила засобом реалізації тієї самої “американської мрії”.
Те, що їй буде непереливки відразу зрозуміло будь-кому, хто хоч раз мав справу з чужими дітьми – особисто у мене, після того, як довелося одного разу побути з таким маленьким чудовиськом наодинці кілька годин, відраза до дітей пройшла лише через двадцять років. До “важкої дитини” додається звичайна вже для більшості сучасних популярних творів тема “дрібних перлів” – проблем багатого прошарку суспільства, якого поглинув процес заробляння та витрачання грошей.
Нічого оригінального в такому сюжеті не зустріти, хіба що можна очікувати на якісь цікаві знахідки режисера в його реалізації, та ще на акторську майстерність виконавців. На щастя і з тим, і з іншим у “Щоденників няні” склалось хай і не відмінно, але стабільно добре. Сімейний дует Шарі Спрінгер Берман та Роберта Пульчіні, відомий створенням біографічного фільму “Американський блиск”, що отримав приз FIPRESCI в Каннах та номінувався на Оскар, наповнив фільм приємними алюзіями на зразок парасольки з “Мері Поппінс”, використав багато авторського тексту, оформив подання проблем людського суспільства з точки зору антрополога, одним словом зробив з наданим матеріалом все, аби компенсувати деяку неоригінальність сюжету.
З точки зору акторського хисту теж все збалансовано – майже повна відсутність акторської гри від Скарлетт Йохансcон, яка зачинилась в одноманітному амплуа дівчинки з чуттєвими вустами, дуже рідко виходячи з нього, компенсувалось місіс Х у фантастичному виконанні Лори Лінні, та невеликою, але чудово зіграною роллю Пола Джиаматті, як містера Х.
Зрозуміло, що фільми на зразок “Щоденників няні” не вирішать одним махом навіть ті проблеми, які в них показано, так само як і не зможуть змагатися з безсмертною “Іграшкою” П’єра Рішара у сфері питання “важких дітей з багатих родин”. Звісно, нагадати людям про “американську мрію”, матеріал для якої може лежати у кожного під ногами, зайвий раз не завадить. Але головна користь в іншому. Кілька років тому ми з дружиною вирішили сходити в кіно на мультфільм визнаного класика мультиплікації Хаяо Міядзакі. На той час кіноіндустрія ще не була настільки розвинена, як тепер, тому нас удвох та ще двох маленьких дівчаток, які прийшли до кінотеатру з тою ж метою, виявилось замало для демонстрації сеансу. Дівчатка були вочевидь не з багатої родини, але для їхнього щастя так само, як маленькому герою фільму, не вистачало всього лише аби тато чи мама, чи вони обидва прийшли того ранку до кінотеатру і виконали умову для демонстрації. Залишається сподіватися, що зазирнувши якось на такий дорослий сеанс ті батьки, чи якісь інші, згадають, що ранок суботи набагато корисніше і приємніше провести зі своїми дітьми, а не “на шашликах” з кумом. Якщо сподівання виправдаються, значить робота авторів стрічки не була марною.