КіноБлог

Прихильники цього кіносеріалу можуть радіти: “Мумія” залишилась “Мумією”. Змінився режисер, проте стиль екзотичних напівказкових пригод майже не змінився, просто замість тематики єгипетської нам цього разу пропонують китайську.

Мумія, потім багато мумій, дуже багато мумій, далі мумії проти мумій. Одним словом, повний Імхотеп. Хоча ні, цього разу править бал не він, а китайський недобиток. Що поробиш – бояться в Америці китайців: їх багато і все таке. Не дуже пощастило Джету Лі з цією роллю: більшу частину екранного часу його спотворюють спецефектами, але й в інших сценах його персонаж вийшов якимось зовсім не харизматичним. Таке враження, що Джета надихав образ не кого-небудь, а Гітлера, бо його лиходій замість того, щоб по-східному зберігати обличчя у будь-якій ситуації, весь час біснувато верещить, чим помітно дратує. До того ж його побиття, навіть часткове, героєм Фрейзера – найганебніша поразка, яку зазнавав цей боєць на екрані з часів “Смертельної зброї-4”. Не дивно, що картину заборонили показувати в Китаї. Це ще нічого: побачимо, яка буде реакція в Росії, коли четверту мумію розкопають десь у Сибіру (і це буде Распутін, однозначно), і боротись з нею О’Коннелам допомагатимуть Баба Яга з дочкою Русалкою.

На відмін від Джета, Мішель Йєо у ролі безсмертної чаклунки виглядає чудово. Що ж стосується О’Коннелів, то, незалежно від зміни акторів, сума невдалих жартів та життєрадісної метушні у їхньому таборі не змінилася з часів другої частини. Люк Форд у ролі Алекса, на якого продюсери, здається, покладають найбільші надії, - доповнення сумнівне, і поки що не схоже на те, що він зможе витягнути на собі весь фільм, принаймні до Шиа Ла Бефа з “Індіани Джонса” йому далеко, а на сина Фрейзера він зовсім не схожий – швидше на молодшого брата.

Видовищна компонента фільму на висоті: це одна з тих стрічок, яку треба або дивитись на великому екрані, або не дивитись взагалі. Якщо б сімейні сцени О’Коннелів не виглядали настільки по-дурному, перегляд взагалі можна було б назвати задоволенням. Тільки під час перегляду такої картини на великому екрані можна просто милуватись епічними битвами, надміром у кадрі вогню, снігу й піску та напрочуд жвавими скелетами і майже не звертати увагу на залізну логіку, з якою чергуються в сюжеті китайські військові, мумії, дракони, йєті... Не вистачає тільки індіанців на парашутах, як в одному з найкращих фільмів усіх часів – “Казино “Рояль” 1967 р. Але завжди залишається надія, що цей недолік виправлять у наступному сиквелі – в Сибіру індіанці на парашутах будуть набагато доречнішими.