Три новели, які показують кохання у різні періоди життя, трохи різняться за жанром, але пропонують дуже якісний відпочинок. Це не зразок “високого” європейського кіно, а стрічка, яку із задоволенням перегляне будь-хто, хто хоч раз у житті закохувався.
Молодість Веронезі зображує як час, коли можна (і варто) шаленіти і робити дурниці. Особливо коли опиняєшся у незвичному середовищі, у руці – велика пляшка вина, а поруч з тобою – струнка блондинка; яка вже тут вірність. Як і кожна з новел, ця пропонує як мінімум один несподіваний поворот, а також чудовий ансамбль другорядних персонажів (божевільних, але добрих). З усіх трьох цей сюжет вийшов найбільш життєрадісним.
Друга новела – мало не комедійний трилер, такий собі веселий варіант “Фатального потягу” з Дагласом. З трьох вона найсмішніша, і її головний герой викликає дуже мало симпатії, незважаючи на те, що нічого по-справжньому поганого не робить – лише те, що часом роблять одружені чоловіки середніх років. Зроблені ним вибори, схоже, подобаються режисеру і сценаристам найменше, тому вони поводяться з цим персонажем досить-таки безжалісно; навіть його божевільну мучительку подають з трохи більшим співчуттям.
Третій сегмент – власне, те, заради чого глядач йде у кінотеатри: саме там з’являються [Де Ніро->robert-de-niro] та [Моніка Беллуччі->monica-bellucci], ще й постарілий Плачідо. Колишній комісар Каттані дуже виразно зіграв характерного персонажа, роль Де Ніро – найкраща з-поміж його комедійних ролей останніх, мабуть, 10 років (зараз він саме їх виконує найбільше), а Беллуччі видає, фактично, концертне виконання. Можна сказати, що у цій новелі герої більш ідеальні і відірвані від реальності, ніж у двох попередніх, і фінал занадто солодкий, але у ній вистачає приємних моментів. Мораль у ній, як і у фільмі в цілому, нехитра і доступна: треба не марнувати час і ловити шанс у вигляді своєї половинки, якщо він раптом з’являється (хоча головою при цьому теж варто думати).