Звичайно, лише лінивий не казав, що стрічка про двох дітей, що люблять таємниці, – дуже незвичний крок для режисера “Таксиста”, “Скаженого бика” та багатьох жорстоких гангстерських стрічок. Але любов до старого кіно – одна з провідних тем творчості [Скорсезе->martin-scorsese], і в “Х’юго” (справжня назва картини) вона розкрилася як ніколи раніше повно.
Як зізнання у коханні до кіно фільм працює дуже добре. Особистість Жоржа Мельєса, “кіночарівника”, винахідника перших спецефектів, якнайкраще ілюструє поняття про кіно як про мрію, казку, що стає реальністю. Чимала частина стрічки присвячена студії Мельєса, майстерні, де творились найперші, нині смішні й простенькі кінематографічні дива і фокуси – цей процес теж частково показаний у фільмі, як і його результат – епізоди з робіт Мельєса. Знаменитий француз – не єдиний, хто удостоївся честі бути згаданим: на екрані з’являються кадри за участю Бастера Кітона та Гарольда Ллойда, причому останній з них надихає заголовного героя на дуже ризиковану витівку.
Однак крім любовного листа старому кіно, “Х’юго” намагається бути ще двома речами: зворушливою історією втрати і знаходження сім’ї та голлівудським блокбастером, який має виправдати свій чималий бюджет. Усі троє поєднуються в одному фільмі далеко не бездоганно. Для розповіді про самотнього хлопчика зовсім не необхідні усі ці величезні декорації з годинниками, старанно відтворений Париж минулого століття, спецефектні кошмари з літаючими потягами і навіть Саша Барон Коен – принаймні, не в настільки великій ролі. Звичайно, все це (крім Саші) дуже радує око, але здається мало не зайвим, таким, що відволікає від головного. Більш камерний, особистий стиль оповіді, на думку автора цієї рецензії, пасував би історії Х’юго Кабре значно краще.
З іншого боку, всі, хто отримали перше уявлення про це кіно лише завдяки трейлеру, йдуть саме на блокбастер, причому фентезійно-комедійний. Чимало з них, судячи з реакції залу у львівській “Планеті кіно” торгівельно-розважального комплексу “King Cross Leopolis”, відчули розчарування, зрозумівши, що пригоди (у традиційному розумінні цього слова) у картині зведуться до спроб героя втекти від злого поліцая. В сюжетному плані в “Х’юго” дійсно не дуже багато подій (на відміну від плану емоційного), він занадто спокійний, щоб бути блокбастером, і, власне, якщо не рахувати коштовної візуальної обгортки, ним і не є, хоча студія з усіх сил намагалась створити саме таке враження.
На головну роль підшукали хлопчика у стилі раннього Ілайджі Вуда, який показав себе досить-таки непогано, хоча й залишився, як на безпритульного сироту, занадто позитивно ідеальним. Хлоя Морец, яка була чудовою у “Піпці”, тут не дуже вражає: у першій половині фільму переграє, зображуючи щохвилинне радісне збудження, і виправляється лише у другій. У Саші Барона Коена є кілька смішних моментів, і з нього намагались зробити щось більше, ніж просто злого блазня, проте його дуже роздута роль картині на користь не йде, бо персонаж швидко набридає і далі просто бісить щоразу, коли з’являється на екрані. [Бен Кінгслі->ben-kingsley], як і слід було очікувати, продемонстрував традиційно високий клас акторства, і добре показали себе більшість виконавців епізодичних ролей, у першу чергу [Емілі Мортімер->amily-mortimer] та [Крістофер Лі->chrisopher-lee].
Підсумок: не зовсім правильно розрекламований, але щирий і емоційний фільм, розтягнутий, однак приємний для ока і для серця. Не найкраща, але й далека не найгірша робота Скорсезе, яка, відчувається, мала для нього особливе значення. Рекомендується затятим сінефілам і просто усім, хто (хоча б частково) сприймає кіно як мрію.