Цей непоганий і дуже видовищний блокбастер, тим не менш, породжує відчуття недопрацювання, недостатнього ступеня продуманості у дуже важливих для успіху моментах, особливо при настільки відповідальній темі, як перша екранна зустріч Темного Лицаря та Сталевої Людини. Відчуття це виникає вже в перші хвилини, коли Томас і Марта Вейн буквально кидаються на Джо Чілла і його кулі. Вбивця, найгірший лиходій в житті Брюса Вейна, виглядає майже розгубленим – кращої метафори для фільму в цілому навряд чи вдасться підібрати.
[Аффлек->ben-affleck] чудово підходить на роль Темного Лицаря фізично: коли він таскає залізо на виснажливих тренуваннях, ні секунди не виникає відчуття, що він жонглює картонками. Коли він когось б’є, немає сумнівів, що це дуже боляче. Крім того, Бен з роками як актор дійсно виріс і по-справжньому органічно виглядає в ролі немолодого, одержимого, злого і жорсткого, одним словом, “дорослого” Бетмена. Тобто виглядав би, якщо б запропонований йому сценарій не писався згідно зі шкільним уявленням про “дорослість”. Коли Брюс тихо ненавидить Супермена, він схожий на ображену дитину, яка заздрить суперсилам. Коли намагається перемогти його – на кровожерливу дитину-садиста, думку в черепі якої може пробудити тільки згадування батьків.
Сцени, де Супермен рятує людей без найменшого натяку на посмішку, з холодною неемоційною величчю і, швидше за все, отримує задоволення від загального поклоніння, дозволяють охарактеризувати його як особистість нарцисичну, але ж це інший, новий, сучасний Сталевий Чоловік, якого не соромно побоюватися і лідерам великих держав. Однак в картині вистачає і моментів, де Кларк присутній саме як людина і реагує як вона. [Кевілл->henry-caville] не Крістофер Рів, проте великий плюс саме у тому, що він не Крістофер Рів. Хоча він не блистає різноманіттям у плані виразів обличчя, натомість втілює зовсім інший образ, роблячи його і абстрактно величним, і по-людськи зрозумілим.
Що ж стосується лиходія Лютора, [Айзенберг->jesse-isenberg] дуже добре грає психічно нестабільного молодого чоловіка, що так і залишився за образом мисления невпевненим у собі підлітком, якому для того, щоб відчути себе не порожнім місцем, необхідно хоча б на секунду поставити на коліна найсильнішого хлопця у класі. Гиперактивний і метушливий, він по-своєму переконливий в тому образі, який створює, и переграє лише іноді. Однак, коли він на екрані, зовсім не створюється враження, що це один из великих лиходіїв коміксів, хай навіть у початковій формі.
Бойові сцени зняті переважно дуже добре, кількість спецефектів зашкалює і при цьому не видається надмірною, а темп витриманий настільки вдало, що дві з половиною години проносяться перед очима непомітно. Візуально картина є великим парадом, особливо у форматі IMAX-3D (як у залі львівської “Планети кіно” торгівельно-розважального комплексу “King Cross Leopolis”). На жаль, вона не здається настільки ж красивим парадом у плані сюжету і опрацювання персонажів.