Перша частина “ребутованих” “Черепашок” була найкращим з художніх фільмів про цих персонажів, хоча назвати її хорошим фільмом взагалі було важкувато. Сіквел намагається врахувати деякі очевидні помилки попередника, але при цьому примудряється робити нові.
Добра новина у тому, що черепашки нарешті опинилися у центрі власного шоу: навіть незважаючи на те, що їх характери зведені до однієї чітко визначеної риси, їм навіть виділили у сюжеті невеличку сімейну драму, яка, втім, жодної хвилини не сприймається всерйоз. Погана новина: ефектних бойових сцен у них зовсім небагато, і герої, фактично, не використовують бойові мистецтва, хоча вони й нібито ніндзя. Добра новина: роль Ейпріл помітно зменшилась і за екранним часом, і за сюжетною функцією. Погана новина: в результаті вона звелася до типової дамсель-ін-дістрес, і єдиний момент з нею, що запам’ятовується, – це перевдягання (без особливої причини) в школярку.
Однією з головних проблем стрічки є перенаселеність. У неї перейшли усі ключові персонажі першої частини, і до них додалися ще п’ятеро улюбленців фанатів мультсеріалів про черепах. Розподілити між ними екранний час та ролі в сюжеті вийшло лише частково. Месник Кейсі Джонс отримує одну непогану екшн-сцену у середині картини – і зникає з дії майже до фіналу. Новий великий лиходій, інопланетянин Кренг, виглядає достатньо ефектно як противник героїв, проте у нього лише два епізоди. Шреддер навіть не отримав жодної бойової сцени, а з кульмінації його просто видаляють. Карай, як і в першій стрічці, більшу частину фільму просто стоїть поряд зі Шреддером, час від часу щось промовляючи. Вчений Стокман завдяки виконанню [Перрі->tyler-perry] є одним з небагатьох “живих” персонажів, однак його роль зводиться переважно до самовихваляння.
В результаті найцікавішими у фільмі вийшли нові помічники Шреддера (створити їх – це, власне, єдина функція лиходія у цій картині), Бібоп і Рокстеді. Тупуваті й життєрадісні, але при цьому надзвичайно сильні і здатні виконувати непрості завдання, ці двоє забезпечують стрічку веселою анархічною енергією і виступають гідними опонентами головних героїв (теж не великих геніїв). У них вистачає сцен, однак у фіналі, на жаль, замість великої битви з черепашками ми бачимо, як від монстрів намагається врятуватись Джонс.
Підсумок: в одних аспектах кращий, а в інших – гірший, сіквел далеко не найкращого кінокоміксу. Втім, у порівнянні з марвелівськими опусами, які стають все більш й більш одноманітними, він, при усіх своїх недоліках, може здатися ковтком свіжого повітря.