Індіана Джонс і реліквія долі (Indiana Jones and the Dial of Destiny / Индиана Джонс и Колесо судьбы). Фантастичний бойовик. США, 2023. Режисер Джеймс Менголд. У ролях: Харрісон Форд, Фібі Воллер-Брідж, Антоніо Бандерас, Джон Ріс-Дейвіс, Тобі Джонс, Бойд Холбрук, Мадс Міккельсен, Етанн Ісідор.
У 1969 р. археолог Індіана Джонс (Форд) та його хресниця Хелена Шоу намагаються знайти артефакт, який може змінювати хід історії. Їм потрібно це зробити до того, як доктор Юрген Воллер, вчений, який колись працював на Гітлера, а тепер на НАСА, використає річ, щоб змінити результат Другої світової війни…
Джордж Лукас почав підшукувати сюжет для п’ятої картини про Джонса у 2008 р., проте процес розтягнувся на багато років. Спілберг збирався знімати фільм у 2016 р., і той мав стати перезапуском кіносеріалу, але у 2020-му Стівен відмовився від режисури, залишившись продюсером. У 2017-2018 рр. сценарій про пошуки артефакту писав Дейвід Коепп, потім його змінили Джонатан Кездан та Ден Фогельман. Режисер Менголд далі особисто взявся за сценарій. Зйомки, які почались у Великобританії 4 червня 2021 р., проходили на студії “Пайнвуд” і в замку Бамборо. Декілька сцен зняли на історичній залізниці North Yorkshire Moors Railway недалеко від Гросмонта. У середині липня зйомки перемістились у центр Глазго, замаскований під Нью-Йорк. Робота у Глазго тривала два тижні. Знімали також на Сицилії, в Сиракузах і в Марокко. Зйомки закінчились у лютому 2022 р. Прем’єру стрічки багато разів переносили. Бюджет становив 295-387 млн. доларів.
Час рікою пливе… Він швидкий і невблаганний, і саме він став основною темою останньої, судячи з усього (в першу чергу з провалу в прокаті), картини про Індіану Джонса. Ще в “Королівстві кришталевого черепа” частково складалося враження, що герой залишився в іншій епосі і не дуже може пристосуватись до нових віянь, однак там він був ще більш-менш бадьорим, до того ж автори красномовно натякали, що для нього готується зміна. А тут виявляється, що колишній археолог-шибайголова вже зовсім не у формі, тихо попиває і живе в безладі, у нього не склалося з життям і з кар’єрою, а про обіцяну зміну краще не згадувати, як і про те, скільки Форду зараз років. На обрії ж з’являється призабутий лиходій-вчений-нацист, який хоче переписати історію, маніпулюючи про цьому – чим іще? – часом.
Важко зрозуміти, навіщо було робити це кіно і тим паче вкладати в нього такі гроші. Зіграти на ностальгії і перевіреному бренді? Ще на етапі “Королівства” було зрозуміло, що не дуже воно виходить і краще вже не буде, але там руку доклав геній розважального кіно Спілберг, і це відчувалось, навіть при тому, що фільму було дуже далеко до його найкращих робіт. Тут режисер – Менголд, досвідчений професіонал, який і в жанровому кіно працює в більш-менш серйозній тональності (“Логан” може бути типовим прикладом). Тому замість колишньої гумористичної легкості панує настрій приземлений, часом навіть депресивний. Показати, що і в такому віці можна бути героєм екшн? Можна, звичайно, тільки коли герою доводиться зупинятись, щоб передохнути, все виглядає досить красномовно. Знову ж таки, неодмінні зараз комп’ютерні спецефекти швидше грають проти нього, ніж за. Особливо це помітно в пролозі, де і чітко видно, що найризикованіші трюки намальовані за їх допомогою, і омолодили Індіану швидше якось, ніж дійсно вдало, і дія відбувається вночі, тому розібрати на швидкості вдається далеко не все.
Не можна сказати, що Форд не старається, проте він грає Джонса як, в принципі, драматичну роль, як живу людину, а не самоіронічний архетип, як в перших “Індіанах”. Герой втратив багато чого, в тому числі віру в себе і контакт з молодим поколінням, і з цієї точки зору у нього, можна сказати, з’явився новий, людяніший, вимір, тільки от перегляд (невиправдано довгої при всіх інших недоліках) картини легшим і приємнішим від цього не став. Тим паче, що усі інші персонажі залишились одновимірними. Зрозуміло, чому списали героя Ла Бефа з “Королівства”, – після всього, що актор наробив для своєї репутації, про його появу тут не могло бути й мови. Однак заміна вийшла якась непродумана: Хелена нібито й рішуча, хоробра, гостра на язик, але надто різко й немотивовано переходить від відвертого цинізму до більш людяних проявів натури. Не схожа вона на справжнього духовного нащадка Індіани Джонса – не вистачає чогось дуже важливого. Зате є у неї те, що Джонсу було не так вже й потрібно, – підліток-помічник, ще менш доречний у цій стрічці, ще гірше написаний і зіграний. Добре знайомі обличчя Аллен та Ріс-Дейвіса на екрані з’являються, але дуже ненадовго. Поява Бандераса зведена до камео, розвернутись йому нема де.
Лиходії сильною стороною цього циклу фільмів ніколи не були, і тут вони не кращі і не гірші, чесно відпрацьовують свій номер і не більше, хоча певний потенціал в самому задумі закладений був. Воллер, в принципі, мав виступати своєрідним темним дзеркалом Індіани, який теж почувається незатишно в сучасності (хоч із зовсім інших причин) і хоче повернути минуле, але глибше автори копати не стали. Міккельсен робить з матеріалом, що дістався йому, все, що може, і навіть трішечки більше, однак для скільки-небудь яскравого образу цього недостатньо. Кретчманн у ролі нацистського полковника дуже на своєму місці, як і Тобі Джонс в ролі незграбного помічника Індіани, проте їх участь у фільмі обмежено прологом.
З “Реліквією долі” простіше змиритися, якщо сприймати її саме як останній розділ саги. Свого часу герой зробив свою справу, ставши кінолегендою з першої спроби, а тепер він може чесно відпочивати. Не вийшло піти з гордо піднятою головою… вийшло піти якось, з не дуже цікавою, необов’язковою, але не найгіршою пригодою, з трохи сумною, але небезнадійною посмішкою. Знаючи стан сучасного Голлівуду, можна впевнено сказати – могло бути значно гірше. Дякуємо й за це.