Пипець 2 (Kick-Ass 2 / Пипец 2). Кінокомікс / бойовик / “чорна комедія”. США – Велика Британія, 2013. Режисер Джефф Водлоу. У ролях: Аарон Тейлор-Джонсон, Хлоя Грейс Морец, Крістофер Мінц-Плассе, Джим Керрі, Кларк Дюк, Моріс Честнат, Дональд Фейсон, Джон Легуїзамо, Ієн Глен, Янсі Батлер, Лінді Бут.
Дейвід, він же Пипець (Тейлор-Джонсон), продовжує свою діяльність регулярно битого нічного месника. Його трохи підучила самозахисту Мінді (Морец), і він знайшов команду таких самих добродіїв, що наводять порядок на вулицях. Але свою групу лиходіїв збирає і ворог Пипця, Кріс (Мінц-Плассе)…
Режисер першої картини Метью Вон давно говорив про сіквел, і на початку 2012 р. про нього стало відомо остаточно. Зйомки проходили в Канаді та Лондоні з 7 вересня до 23 листопада 2012 р. Бюджет фільму – 28 млн. доларів. Джим Керрі після закінчення роботи над стрічкою визнав її занадто жорстокою і трохи критикував її.
Перший “Пипець” у 2010-му був досить нестандартним явищем. Нагадаю, це було тоді, коли і “Темний Лицар”, і кіновсесвіт Marvel тільки з’явились і ще не встигли викликати навалу сіквелів, наслідків та імітацій. Пародії на супергеройське кіно в той час вже, ясна річ, траплялись, однак теж ще не встигли настільки набриднути публіці. А тут – витвір певною мірою оригінальний: безжальна сатира на жанр з густим “чорним гумором”, з чималою домішкою молодіжної комедії і веселим насильством у стилі Тарантіно, головним носієм якого є 11-річна дівчинка. Багатьом це сподобалось, хоча була й передбачувана критика за надмірну жорстокість. Вже тоді було зрозуміло, що вдруге увійти в цю ж річку не вийде, навіть якщо зберегти більшу частину основного акторського ансамблю.
Воно й не вийшло, проте спробу все ж таки зробили. Просто “Пипець” – це одноразовий жарт, який як слід працює, якщо багато чого в ньому не роз’яснювати, тим паче не продовжувати. У сіквелі автори спробували пофантазувати на тему можливого майбутнього Дейвіда та Мінді, і нічого особливо цікавого з цього не вийшло. У нього – ще більш приземлена версія “Хранителів”: ті так би мовити герої-месники здаються справжніми професіоналами у порівнянні з цими невдахами, хоча і останні дещо можуть, коли давлять кількістю. У неї – взагалі скорочена версія типової підліткової комедії на кшталт “Поганих дівчат”. Може, і непогано було б, якби Мінді застосувала свої нетипові навички і вигадливість для боротьби не з наркоторговцями та сутенерами, а зі шкільними “королевами вулика”, але вона вирішує проблему з ними за допомогою винаходу з розряду ненаукової фантастики і в найбільш неприємній сцені фільму, який взагалі не жаліє глядача у жодній мірі.
Продовження також грається з типовими темами кінокоміксів і кінокоміксів-сіквелів зокрема, хіба що в більш “життєвому” режимі. Наприклад, долі героя і його протилежності, лиходія, які йдуть паралельними шляхами: і Дейвіда, і Кріса обставини примушують відмовитись від масок і костюмів, однак вони продовжують гнути свою лінію, переживають трагедії, зустрічають однодумців тощо. Або повальне захоплення простих людей нічною месницькою діяльністю, яку спочатку решта громадян абсолютно не сприймає всерйоз, а потім звинувачує (заслужено чи ні – інше питання) в усіх бідах. Нічого принципово нового на ці теми автори не кажуть, і якщо щось і запам’ятовується, то чисто фарсові гіпержорстокі моменти, які трохи нагадують першу стрічку. Російська машина для вбивства (не інакше як спадкоємиця слави Івана Драго Лундгрена) – персонаж таки виразний, хоча його можна сприймати по-різному, в тому числі різко негативно, особливо зараз.
Що ж стосується акторів, то дуже добре помітно, що Тейлор-Джонсон і Морец вже не діти, в першу чергу він, і через це шарм їх персонажів в значній мірі губиться. Мінді, дорослішаючи, стає менш інтригуючою – їй, фактично, залишився лише крок до типової голлівудської екшн-леді, а їх ми всі бачили ну дуже багато. І сентиментальність обом месникам не завадило б підкрутити, особливо їй. Мінц-Плассе в ролі Кріса сприймається саме так, як повинен цей комікс-фан з “темної сторони”, який не може похвалитись ні м’язами, ні розумом, лише тугим гаманцем і який одночасно смішний, відразливий і трохи симпатичний у своїй незграбній впертості. Джим Керрі вприскує в екранну дію дещо з його майже легендарної нині енергії кращих років, але роль Полковника занадто мала, щоб це могло мати вирішальне значення. Можна також додати, що монтаж у фільмі нижче середнього, це сильно кидається у вічі і ще більше псує і без того далеко не найкраще враження.
Підсумок: дуже пересічний сіквел, який, власне, є тим, що намагається висміювати, в усьому програє попереднику і, головне, не залишає впевненості у тому, що цю тему варто продовжувати (це м’яко кажучи). Все ж таки одну по-справжньому цінну думку він доносить, у самому кінці: дійсно потрібні кращі кіногерої – і ті, що супер, і так звані реальні.