Цього року Голлівуд взявся за 60-і настільки серйозно, що підручник історії можна викидати в смітник. Спочатку люди Ікс вірою і правдою ліквідовували Карибську кризу, а тепер виявляється, що причиною космічної гонки між США та СРСР були… трансформери. Але кому він зараз потрібний, цей підручник? Літо все ж таки. Перейшовши у формат 3D, “Трансформери” залишаються вірними собі, виплескуючи на екран величезну кількість брязкаючого металу і не меншу – вражаючих трюків і спецефектів, якими зараз можна милуватися у залах львівської “Планети кіно” торгівельно-розважального комплексу “King Cross Leopolis”.
Таке враження, що в перших двох частинах [Майкл Бей->michael-bay] просто розігрівався, готуючись до цього шаленого атракціону. І ще дурня валяв. Великий плюс третьої частини – те, що спроб жартувати тут значно менше. Бо коли комікують роботи – це більш-менш, а от батьків головного героя у попередніх частинах весь час хотілося придушити. Тут у них, на щастя, дуже мало екранного часу (мабуть, з другого разу до Бея таки дійшло).
На відміну від другої частини, до якої навіть Бей теплих почуттів не має, в третій перші півгодини – не найсильніша, а найслабша ланка. Вона не погана, але значно поступається тому, що буде далі, є в значній мірі повторенням пройденого і потрібна лише для того, щоб довести, що “Трансформери” здатні існувати і без [Меган Фокс->megan-fox], – беремо іншу кралю і майже нічого не змінюється.
Картина розігрівається неквапливо, але після першої третини різко піднімає ставки, видає один майже-сюрприз і перетворюється на роботомашинний варіант “Дня Незалежності”, який цього разу виглядає цілком серйозно, бо у людства з такою розстановкою сил шанси ніякі. Остання ж третина – одна суцільна битва за Чикаго, яка намагається побити усі можливі рекорди видовищності, принаймні серед військо-бойових сцен та сцен з катастрофами (чого лише вартий епізод з хмарочосом, який весь час намагається впасти).
Роботомашинки у третій частині можуть похвалитись кількома дуже ефектними екземплярами – це у першу чергу десептикон-пташка і убервидовищний Шоквейв. Та й старий недобрий Мегатрон радує, коли врешті-решт вирішує поборотися за владу з іншим лиходієм. З людьми, як завжди, гірше – у Шаї зовсім небагато цікавого матеріалу, лялечка залишається лялечкою, а [Малкович->john-malkovich] переграє і навіть не намагається це приховувати. Хіба що з [Туртурро->john-turturro] та Френсіс Макдорманд вийшов непоганий дует, причому безглуздий у попередніх серіях персонаж Туртурро цього разу виявляється несподівано ефективним.
Підсумок: приблизно те, чим мала бути перша частина, – менше комедії, більше дії плюс справжнє, з високими ставками, інопланетне нашестя. Розумним фільм не назвеш, але битв, руйнувань і спецефектів у ньому вистачить на десяток “небеєвських” стрічок.