Нова робота класика жанрового кіно [Рідлі Скотта->ridley-scott] викликає суперечливі відчуття. З технічного боку все зроблено на дуже високому рівні. І тим не менш мало хто після перегляду скаже, що ця картина гідна стояти поруч з [“Чужим”->alien], [“Блейд-раннером”->blade-runner], [“Гладіатором”->gladiator].
Декорації та спецефекти, використані для створення на екрані інтер’єрів космічного корабля та інопланетних краєвидів, вражають. Однак вони не можуть замаскувати той факт, що в першу годину у фільмі майже нічого не відбувається. Герої дуже довго летять на потрібну планету, знайомляться, потім там мандрують. Напевно, ця година була потрібна для того, щоб глядач ознайомився з персонажами і почав вболівати за них, але вийшло все це набагато слабше, ніж у “Чужому”.
Ранньому шедевру Скотта “Прометей” поступається і за атмосферою, і за саспенсом: незважаючи на те, що екранну “нечисть” цього разу обслуговують найновіші спецефекти, вона лякає зовсім не так, як перший Чужий. Хоча тут показаний в тому числі процес створення цього легендарного монстра (його прихильникам краще дочекатися фінальних кадрів), і виглядає він досить-таки правдоподібно.
Нумі Рапас не змогла повторити дива, яке колись вдалося Сігурні Вівер, і може похвалитися хіба що однією дуже жорсткою сценою, на яку майже болісно дивитися. [Терон->charlize-theron] працює у тому ж режимі “залізної жінки”, що й в “Білосніжці”: нею милуєшся, але не співчуваєш. Решта членів екіпажу взагалі не запам’ятовуються. В результаті найвиразнішим персонажем фільму вийшов андроїд у виконанні Фассбендера.
Знову, після [“Нокауту”->haywire], цей актор грає того, хто приховує за приємною зовнішністю та гарними манерами дуже недобрі наміри, тільки цього разу це не людина. Помиляться ті, хто сприйматиме його як Бішопа з “Чужих”, – він ближчий до андроїда з першого “Чужого” (запам’ятовується моторошне “Хіба не всі діти хочуть, щоб їх батьки померли?”), проте не лише служить своєму хазяїну, а має й власні цілі. Фактично, мандрівка до тих, хто, можливо, створив життя на Землі, має для нього більше значення, ніж для будь-кого з людей-членів екіпажу, – достатньо побачити його обличчя в залі “інженерів”. Щоб не розкривати більші спойлери, скажу лише, що сюжетна лінія з андроїдом вийшла у фільмі найкращою, бо рухається вперед впевнено та логічно і має закономірний фінал.
Підсумок: стрічка не дотягує до серйозного фільму-роздуму, і в ній замало дії як на фантастичний екшн. Однак її варто переглянути усім прихильникам “Чужого” хоча б для того, щоб побачити, як режисер намагається розширити колись засновану ним міфологію в трохи інший бік, і вкотре оцінити його візуальний талант.