Хто в домі тато-2 (Daddy’s Home 2 / Здравствуй, папа, Новый год! 2). Комедія. США, 2017. Режисер Шон Андерс. У ролях: Вілл Феррелл, Марк Валберг, Мел Гібсон, Джон Літгоу, Лінда Карделліні, Джон Сіна, Алессандра Амброзіо, Скарлет Естевес.
З 1 грудня стрічку “Хто в домі тато-2” можна переглянути у Львові у комплексі “Планета кіно”.
Бред (Феррелл) і Дасті (Валберг) вирішують влаштувати для дітей одне спільне Різдво, однак при цьому припускаються помилки – запрошують відразу обох дідусів своїх дітей, доброго серцем Дона (Літгоу) та крутого і дуже не доброго Курта (Гібсон)…
Продовження достатньо популярної комедії з дуетом акторів, які дійсно добре спрацювались один з одним, – нічого дивного у цьому немає. Але чи принаймні не гірше воно за першу частину? Відповідь позитивна.
Дует Феррелла та Валберга найкраще працює як протилежності, і саме такими вони були у своїх попередніх фільмах, зокрема в першому “Хто в домі тато”. Врешті-решт вони приходили до порозуміння, і, здавалося б, сказати на тему їх ворожнечі більше нема чого. Саме з цього і починається друга стрічка: майже ідилічна картина подвійної родини з двома татусями, двома мамами і трьома дітьми, двоє з яких кочують з одного будинку до іншого. Оскільки вустами немовляти промовляє істина, першою звертає увагу на те, що це не зовсім те, що має бути (або принаймні не те, що хотілося б їй), саме дитина. Проте після цього від цієї занадто серйозної для комедії теми картина швидко віддаляється, зосередившись на нових яскравих персонажах.
Перший – це татусь Бреда у чудовому виконанні Літгоу, який відразу дає зрозуміти, від кого у сина взялись його “найкращі” риси. Він завжди цілує Бреда в губи, мислить позитивно з відчутним присмаком інфантильності і є улюбленцем дітей. Однак і у нього є своя неприємна таємниця, якою він не хоче ділитися з сином. Але Курт, другий татусь татуся, набагато смачніший – Гібсон з великою радістю переносить на екран свій нинішній вкрай негативний імідж у США. Батько Дасті – це його ж гіпертрофована версія, що може похвалитися ще більшими досягненнями, ще більшою харизмою, ще більш магнетичним впливом на значно молодших дівчат і ще більшою зневагою до традиційних сімейних цінностей. А також підступністю: саме він врешті-решт перетворює друзів-татусів знову на ворогів, отримуючи від процесу велике задоволення.
Звичайно, сімейні цінності врешті-решт переможуть у фіналі, який, як і в першій стрічці, є найслабшою, найменш смішною і найбільш непереконливою частиною фільму. Дрібні сюжетні лінії – стосунки між дітьми сімейства і між дружинами – теж не пропонують нічого особливого смішного або зворушливого, лише набір здебільшого не надто вдалих жартів. Особливо зайвою здається поява колишнього чоловіка дружини Дасті, який лише плутається під ногами сюжету. Проте Літгоу і особливо Гібсон роблять усе можливе, щоб підтримувати інтерес до картини і рівень смішного у ній, – і здебільшого їм це вдається.