Тихоокеанський рубіж: Повстання (Pacific Rim: Uprising / Тихоокеанский рубеж 2). Фантастичний бойовик. США, 2018. Режисер Стівен С. Де Найт. У ролях: Джон Боєга, Скотт Іствуд, Адріа Архона, Чарлі Дей, Цзин Тянь, Рінко Кікучі, Нік Тарабей, Іванна Сахно.
З 22 березня стрічку “Тихоокеанський рубіж: Повстання” можна переглянути у Львові у комплексі “Планета кіно”.
Минуло 10 років з часів великої битви між людством та кайдзю. Незважаючи на відсутність монстрів, робота над удосконаленням роботів-єгерів не припиняється. І недаремно, бо одного дня чудовиська повертаються, знайшовши нові шляхи…
Назвати другий “Тихоокеанський рубіж” сіквелом непотрібним важко, оскільки тоді доведеться назвати непотрібним і перший фільм. В ньому не було захоплюючого сюжету, цікавих знахідок чи яскравих акторських робіт. В ньому було щире, фактично, дитяче захоплення режисера Дель Торо битвами велетенських чудовиськ-кайдзю з гігантськими роботами і не менш щире бажання дарувати радість від спостерігання цих боїв усім бажаючим.
Тому питання стоїть швидше не чи варто було робити другий “Тихоокеанський рубіж”, а чи варто було робити його без Дель Торо. Відповідь напрошується не дуже позитивна. Усі недоліки першої картини в наявності, причому ще в більшій кількості. З однієї сторони, примітивний, а з іншої – вкрай розгалужений сюжет. Експозиція цього разу значно довша, ніж у стрічці-попереднику. На першому плані головний герой – син героя, який з усіх сил старається бути його протилежністю, егоїстичним циніком, а врешті-решт виявиться справжнім героєм. Боїв з кайдзю цього разу мінімум – їх приберегли для фіналу. На першому плані – роботи і люди, які нагадують роботів.
Один з небагатьох плюсів – Боєга, який отримав можливість відіграти трохи інший і, як не дивно, трохи цікавіший матеріал, ніж у нових “Зоряних війнах”, де він досить одноманітно комікує. Іствуд, син Іствуда, непогано підійшов на роль його друга-суперника. Ще один плюс – бої між могутніми велетнями відбуваються вдень, а не вночі, на відміну від першої картини, де було не так вже й легко зрозуміти, хто, кого і як. Тільки от самі битви захвату не викликають – значно менш відомий, ніж Дель Торо, режисер поставився до справи як ремісник, без ентузіазму – і це дуже помітно. Є традиційна для подібних блокбастерів метушня без особливого сенсу, є комедійні другорядні персонажі і ніякі другорядні персонажі. Чимось це кіно невловимо нагадує другий “День Незалежності”, а це не найкраще порівняння.
Підсумок: слабеньке продовження не дуже розумної, але, в принципі, непоганої стрічки. Навіть любителі жанру навряд чи будуть у захваті, хоч вони це кіно і не пропустять.