Джеймс Бонд. Частина 1

Телеканал “Iнтер” чесно заслужив лоботомiю: демонструвати найпопулярнiший i найдовший у свiтi розважальний кiносерiал о дванадцятiй ночi i пiзнiше – це злочин по вiдношенню до глядача. Однак для нас це можливiсть докладно розповiсти про довгу i славну iсторiю пригод Джеймса Бонда на кiноекранi.

Лiтературним батьком агента 007 e англiйський журналiст Iан Флемiнг (1908-1964). У 1953 р. вiн дебютував як письменник романом “Казино “Рояль” i з того часу не розставався зi своiм героeм, випускаючи по однiй книзi про Бонда на рiк. Iнтерв’ю з Флемiнгом друкували поважнi i навiть витонченi журнали, його запрошували на теледискусii в якостi спецiалiста у галузi шпигунства. Агент-джентльмен з лiцензieю на вбивство, який з однаковою легкiстю зваблюe красунь i рятуe свiт, вiдразу перетворився на найпопулярнiшого персонажа шпигунських романiв.

Звичайно, кiнематографiсти не могли не звернути увагу на такий яскравий образ. Потрапивши на екран, Джеймс Бонд швидко затьмарив iнших улюбленцiв глядачiв i став невiд’eмною частиною масовоi культури ХХ столiття.

Продюсер Альберт Брокколi вигадав сiм правил, яких треба дотримуватися, щоб зробити добру стрiчку про агента 007:

1) Глядачу потрiбно показувати, а не розповiдати.

2) Необхiдно забезпечити декiлька “фальшивих фiналiв”. Публiка думаe, що картина закiнчуeться, а вона просто набираe обертiв.

3) Перед титрами повинен йти невеликий мiнi-фiльм.

4) У стрiчцi маe бути багато привабливих жiнок.

5) Лиходiй повинен бути iнтелiгентним i мати усе, крiм влади, якоi й прагне.

6) Головний негiдник повинен мати помiчника або помiчницю, що виконуe за нього усю брудну роботу.

7) Фiнал маe бути кумедним, а Бонд залишитися з вродливою дiвчиною.

Картини про агента 007 неможливо уявити без ефектних жiнок, демонiчних “суперлиходiiв” та заголовноi пiснi, яка неодмiнно стаe хiтом. У рiзних серiях “бондiани” можна почути спiв Ширлi Бессi, Пола Маккартнi, Тiни Тернер, Тома Джонса, “Дюран Дюран”. За сорок рокiв перебування на таeмнiй службi Ii величностi Джеймсу довелося тримати в своiх обiймах таких красунь, як Джейн Сеймур та Урсула Андресс, Кiм Бесiнгер та Софi Марсо, Iзабелла Скорупко та Кароль Буке.

Екранними противниками Бонда були Доналд Плезенс, Крiстофер Лi, Теллi Савалас, Крiстофер Вокен i навiть видатний австрiйський актор Клаус-Марiя Брандауер. На запитання, чому представник елiтарного кiно витрачаe час на пiдлiткову розвагу, Брандауер вiдповiв: “Я часто уявляю, як у старостi сиджу разом з друзями у моeму улюбленому барi в рiдному мiстечку i розповiдаю: “А потiм, хлопцi, я знявся у голлiвудському бойовику про Джеймса Бонда”. I це звучить непогано навiть з вуст беззубого старця”…

Першим виконавцем ролi Бонда став маловiдомий актор Баррi Нiльсен, котрий зiграв агента 007 у 50-х роках у фiльмi “Казино “Рояль”. У цiй стрiчцi хоробрий суперагент протистояв зловiсному Ле Шифру у виконаннi славетного нiмецького “кiнолиходiя” Петера Лорре. Втiм, картина була телевiзiйною, тому до “офiцiйноi бондiани” ii зазвичай не зараховують.

На початку 60-х американський продюсер Альберт Брокколi та його партнер Гаррi Зальцман розпочали пошуки актора на роль Бонда у новому кiносерiалi. Iан Флемiнг хотiв, щоб образ його героя втiлив популярний Керi Грант, зiрка шпигунських трилерiв Хiчкока. Однак кiномагнати вважали, що екранний агент 007 повинен мати обличчя, незнайоме широкiй публiцi. Режисер Теренс Янг порекомендував iм 32-рiчного шотландця Шона Коннерi, на рахунку якого вже було бiльше десятка ролей, i органiзував зустрiч актора з Брокколi, Зальцманом та керiвниками “Юнайтед Артiстс” в офiсi компанii на Соут Одлi-стрiт.

Пiд час бесiди Коннерi гарячкував. За словами Брокколi, вiн вскакував, пiдходив до столу i бив по ньому, розповiдаючи, як вiн розумie характер Джеймса Бонда i що саме хоче зробити. Це справило враження. “Нiяких проб, – заявив Шон. – Ви бачили моi фiльми i знаeте, на що я здатен. Товар перед вами – або ви мене берете, або нi”. Коннерi вийшов з будинку, а продюсери пiдiйшли до вiкна i дивилися, як вiн переходить вулицю. Вони помiтили, що актор дуже добре рухаeться. Пiзнiше Шон зiзнався, що спецiально репетирував цей прохiд протягом кiлькох днiв.

Пiсля довгих суперечок Коннерi затвердили на роль Бонда. Шон почав готуватися до зйомок: щодня перевтiлювався в елегантного джентльмена, вiдвiдував дорогi ресторани, закритi клуби, де збиралась британська богема, всюди з’являвся у незмiнному фраку та з новою зачiскою. Увечерi вiн брав уроки у вчителя танцiв Ята Мальмерена.

6 жовтня 1962 р. у Лондонi вiдбулася прем’eра першоi кiнострiчки про пригоди агента 007 – “Доктор Но”. Зальцман i Брокколi вiдразу зрозумiли, що зробили найвлучнiший вибiр, запросивши впертого шотландця. Актор створив з “несерйозноi” ролi маленький шедевр, рiвня якого не вдалося досягти жодному з наступних виконавцiв. Бонд Коннерi був хитрим та розумним гравцем, а крiм того – справжнiм героeм, i при цьому нiколи не втрачав самоiронii. Журнал “Тайм” вiдмiчав: “Вiн рухаeться з гнучкою грацieю, що натякаe на глибоко приховану у його героi здатнiсть до насильства”.

Двi наступнi картини “бондiани” – “З Росii з любов’ю” (1963) Теренса Янга та “Голдфiнгер” (1964) Гая Гамiльтона – справедливо вважаються найкращими. Завдяки ним Шон Коннерi у списку найкращих акторiв Великобританii пiднявся з десятого мiсця на четверте. В Оксфордському унiверситетi вiдкрився перший клуб прихильникiв суперагента. “Бондоманiя” поступово охопила мало не весь свiт. Бiльша частина телевiзiйного часу присвячувалася шпигунству. Книги про секретних агентiв та iграшкове шпигунське знаряддя розкуповувалися миттeво.

Йшов час, i Коннерi розумiв, що треба або зняти маску агента 007, або залишитися ним назавжди. “Джеймс Бонд, – випадковiсть у моiй кар’eрi”, – запевняв Шон усiх i намагався все частiше грати драматичнi ролi. Вiн навiть не з’явився на прем’eрi четвертого фiльму про рятiвника людства – “Кульова блискавка” (1965) Теренса Янга. Ця стрiчка стала найкасовiшою серieю “бондiани” 60-х i виборола “Оскар” за спецефекти.

Продовження – за кiлька тижнiв.