2005 – kinoblog.com

Царство небесне

Рiдлi Скотт був тим, хто п’ять рокiв тому вiдродив жанр iсторичних суперколосiв. Принаймнi, в той момент всi вважали саме так. Зараз Скотт пожинаe плоди своei культурноi революцii.

Голлiвудський блокбастер iсторичного жанру приваблюe глядачiв за двома причинами. Перша – можливiсть побачити постановку масштабну, де вкладенi мiльйони видно на екранi: ось вони – кiлька десяткiв декорацiй, сотнi костюмiв, екзотичнi мiсця зйомок, детально й iсторично точно (принаймнi так нас запевняe прес-релiз) вiдтворенi епохи. Минули десятирiччя, а дехто й досi пам’ятаe, скiльки зачiсок робили для Елiзабет Тейлор в <Клеопатрi>, та кiлькiсть бiлих коней, що брали участь в сценi перегонiв з <Бен-Гура>

Друга причина – шанс побачити героя, билинного, легендарного, який пiсля короткоi промови веде вiйська вперед на незлiченнi орди ворогiв, долаe десятки противникiв за раз i легко завойовуe серця красунь. Тобто – Кiрка Дугласа, Чарлтона Хестона, Рекса Гаррiсона… Згадаймо, коли ми бачили такого героя востаннe? Так, у тому ж <Гладiаторi>: можна довго сперечатися на тему, чи краща це роль Расселла Кроу, однак тi моменти, коли вiн завойовуe перемоги на аренi пiд музику Ганса Циммера, своi оплески цiлком заслужили.
Отже, двi причини, i друга, беззаперечно, вагомiша за першу. Що ж з цього ми бачимо у <Царствi небесному>?

Стосовно постановочного розмаху – усе, як кажуть, на мiсцi, а пiдрахунком iсторичних помилок нехай займаються тi, кому це бiльше до вподоби. З героeм справи гiршi.

Молодий чоловiк, який одного чудового дня дiзнаeться, що e спадкоeмцем шляхетного роду i, долаючи численнi перешкоди, з мечем у руцi доводить, що гiдний своiх шанованих предкiв, – типаж класичний i з драматургiчноi точки зору майже безпрограшний. Проте не можна не звернути увагу, що Балiану все дiстаeться занадто… легко. Вiн без особливих проблем приймаe пропозицiю приeднатись до чоловiка, який, скажiмо так, не дуже добре повiвся з його матiр’ю, внаслiдок чого став його батьком. Легко, майже не змахнувши мечем, завойовуe повагу пiдлеглих свого батька. Легко входить в довiру до короля. Звичайно, e ще двобiй в пустелi, в якому юнак доводить свою хоробрiсть i великодушнiсть до противника iншоi вiри. Але цього замало: головний герой проходить на екранi занадто короткий i ненасичений життeвий шлях, тому коли вiн раптом стаe однieю з провiдних полiтичних фiгур, чиe пiдтримкою прагнуть заручитися мало не всi, це виглядаe непереконливо. Виникаe майже той самий ефект, що й в <Троi>, де Бред Пiтт з хлопцями взяли неприступне мiсто мало не за тиждень.

Невиразна гра Орландо Блума тiльки пiдсилюe це враження. Можливо, бiльш досвiдчений актор змiг би, попри слабкий сценарiй, <дописати> iсторiю Балiана, показавши поступову змiну характеру, але лучник-ельф свою першу справжню головну роль не витягнув: його персонаж виглядаe однаково на початку i наприкiнцi фiльму.

Поява численних другорядних персонажiв час вiд часу оживляe екран, пiдсилюючи згасаючий iнтерес до подiй. У Нiсона роль майже така ж, що i в <Прихованiй загрозi>, – досвiдчений лицар, який мав стати, але в силу обставин не став наставником для юного героя. Його присутнiсть у перших сценах вселяe надiю на цiкаве видовище, якi не справджуються, – Нiсон надто швидко сходить зi сцени, хоча й встигаe вiдiграти свою партiю на вiдмiнно. Брендан Глiсон яскраво граe вiдверто дегенеративного тамплieра. Актор мiг просто показати те саме, що i в <Троi>, враховуючи, що жанр i тип ролi e подiбним, але вiн зробив свого кровожерливого лицаря досить оригiнальним: його напiвбожевiльний персонаж добре усвiдомлюe власну вкрай непривабливу роль в iнтризi, як i ii приреченiсть, i не втрачаe духу навiть в присутностi короля. Айронс в кiлькох своiх епiзодах затьмарюe iнших акторiв, але вiн, як i його герой, зрадницьки залишаe Блума перед битвою, яку той не в станi виграти сам.

Останнe зауваження стосуeться картини, яке викликало чимало суперечок. Нi мусульманськоi, нi антимусульманськоi пропаганди у фiльмi немаe – лише традицiйна голлiвудська полiткоректнiсть, а роль султана Саладiна займаe занадто мало екранного часу, щоб з неi можна було вилiпити символ будь-чого.

Царство небесне

<Царство небесне> (Kingdom of Heaven / Царство небесное). Iсторичний епос / бойовик. США, 2005. Режисер Рiдлi Скотт. У ролях: Орландо Блум, Лаям Нiсон, Eва Грiн, Джеремi Айронс, Едвард Нортон, Брендан Глiсон, Мартон Ксокас, Гассан Массуд, Майкл Шин.
12 столiття вiд Рiздва Христового. Юний французький коваль Балiан приeднуeться до загону хрестоносцiв, яким керуe його батько. В однiй з битв досвiдчений воiн отримуe тяжке поранення i перед смертю встигаe присвоiти сину сан лицаря. Хоробрiсть Балiана швидко завойовуe повагу iнших лицарiв. Вродливим та чесним юнаком починаe цiкавитись сестра короля Сiбiлла, проте у нього з’являeться i могутнiй ворог – Гай де Лузiнян, чоловiк Сiбiлли та лiдер ордена тамплieрiвських лицарiв. Заслiплений заздрiстю Гай разом зi своiми безжалiсними помiчниками нападаe на мусульманський караван i таким чином провокуe вiйну з у десять разiв бiльшою армieю султана Саладiна.

<Царство небесне> (Kingdom of Heaven / Царство небесное). Iсторичний епос / бойовик. США, 2005. Режисер Рiдлi Скотт. У ролях: [Орландо Блум->], [Лаям Нiсон->], [Eва Грiн->], [Джеремi Айронс->], [Едвард Нортон->], [Брендан Глiсон->], [Мартон Ксокас->], [Гассан Массуд->], [Майкл Шин->].

12 столiття вiд Рiздва Христового. Юний французький коваль Балiан приeднуeться до загону хрестоносцiв, яким керуe його батько. В однiй з битв досвiдчений воiн отримуe тяжке поранення i перед смертю встигаe присвоiти сину сан лицаря. Хоробрiсть Балiана швидко завойовуe повагу iнших лицарiв. Вродливим та чесним юнаком починаe цiкавитись сестра короля Сiбiлла, проте у нього з’являeться i могутнiй ворог – Гай де Лузiнян, чоловiк Сiбiлли та лiдер ордена тамплieрiвських лицарiв. Заслiплений заздрiстю Гай разом зi своiми безжалiсними помiчниками нападаe на мусульманський караван i таким чином провокуe вiйну з у десять разiв бiльшою армieю султана Саладiна.

На початку 90-х цей проект мав назву <Хрестоносцi>; кандидатом на головну роль тодi був Арнольд Шварценеггер, а режисером – Пол Верховен. Однак студiя <Каролко>, якiй належали права на майбутнiй фiльм, збанкрутувала, i проект поклали на полицю. Наступним, хто зацiкавився ним, був англieць Рiдлi Скотт, який мрiя зняти картину про лицарiв ще у 80-х. Його задум залишався в зародковому станi, доки Скотт не познайомився з Вiльямом Монаханом – письменником, журналiстом i великим любителем iсторii. У 2001 р. вiн продав Голлiвуду сценарiй <Трiполi> (про битви у Пiвнiчнiй Африцi на початку XIX столiття), яким певний час займався Скотт, перш нiж виникли неподоланнi органiзацiйнi проблеми. Саме тодi режисер запропонував Монахану написати сценарiй про хрестоносцiв, i той, помiркувавши, зупинився на облозi Eрусалима у 1187 р., що передувала третьому хрестовому походу. Його заiнтригувала особа eрусалимського короля Балдуiна, який помер у 25 рокiв вiд прокази. З деяких iсторичних джерел можна зробити висновок, що цей правитель мрiяв про свiт, де зможуть мирно спiвiснувати рiзнi релiгii. Релiгiйна тема викликала певнi побоювання у голлiвудських продюсерiв, однак Скотт пiсля того, як випустив три хiти поспiль (<Гладiатор>, <Ганнiбал>, <Чорний яструб>), мiг дозволити собi знiмати будь-що.

Монахан i Скотт працювали над сценарieм два роки. Режисер запропонував знiмати стрiчку в Марокко, де ранiше працював над <Гладiатором> та <Чорним яструбом>. Студiйнi чиновники були задоволенi: Скотт скористався своiми добрими стосунками з мiсцевою владою, яка погодилась надати для масовки своi вiйська, в тому числi добре тренованих вершникiв. Зброю та костюми з метою економii вирiшили робити в Китаi.

ЗМI вважали, що зiркою майбутньоi стрiчки стане Расселл Кроу, однак постановник з самого початку планував залучити маловiдомих виконавцiв. Вiн хотiв взяти на головну роль австралiйця Джоела Еджертона, який зiграв невелику роль у <Зоряних вiйнах>, проте студiя поставила умову: у центрi такого масштабного фiльму обов’язково маe бути зiрка. Подейкували, що режисер запросить Пола Беттанi або Горана Вiшнiча, однак Скотт зупинився на Орландо Блумi, який знiмався у нього в <Чорному яструбi>. Про це рiшення повiдомила у травнi 2003 р. У груднi до акторського ансамблю приeднався Лаям Нiсон. Головна жiноча роль дiсталась француженцi Eвi Грiн, вiдомiй за <Мрiйниками> Бертолуччi. Другоряднi ролi виконали ветерани англiйського кiно, а в султана Саладiна перевтiлився <арабський Де Нiро>, вiдомий сирiйський актор Гассан Массуд.

Зйомки почались 12 сiчня 2004 р., а закiнчились наприкiнцi червня того ж року. Пiвтора мiсяцi знiмальна група працювала в Iспанii (в Сеговii, Гренадi, Севiльi та Кордовi), решту часу – в Марокко. Стародавнiй Eрусалим вiдтворили у марокканському мiстi Уарзазатi. Пiд час зйомок в Марокко усi побоювались терактiв, i король Мухаммед особисто наполiг, щоб члени знiмальноi групи не нехтували засобами безпеки i дозволили приставити до себе охоронцiв. В той час у кiлькох мiсцях в Марокко дiйсно були вибухи, але на зйомках найжахливiшим терактом був вибух кавоварки. Бюджет фiльму перевищив 110 млн. доларiв.

У серпнi 2004 р. представники журналу <Нью-Йорк Таймс> провели цiкавий експеримент, давши копiю сценарiю на експертизу мусульманському теологу та iудейському рабину. Професор Халед Абу ель-Фадi заявив, що картина навчить людей ненавидiти мусульман. Ребе Джордж Деннiс, навпаки, назвав сценарiй дуже точним з iсторичноi точки зору i сказав, що мусульмани навряд чи будуть мати до нього якiсь претензii, оскiльки текст не мiстить нiчого образливого для них. Режисер вважаe, що у вiдтворенiй ним вiйнi винуватцями були християни. <Все, що потрiбно зробити, це просто сказати правду, - пояснюe Скотт. - Лицарем без злого намiру був Саладiн, а фундаменталiстами виступили християни - саме вони створили проблеми>.

Пiдсумки Канського кiнофестивалю

“Золоту пальмову гiлку” 58-го Каннського фестивалю отримала картина бельгiйських братiв-режисерiв Жан-П’eра та Люка Дарденнiв “Дитина”. Дарденни зняли лише три фiльми; всi вони брали участь у конкурснiй програмi Каннських фестивалiв i в результатi принесли своiм авторам головний приз журi та двi “Золотi пальмовi гiлки”. Режисери отримали свою нову нагороду з рук Моргана Фрiмена та Хiларi Свонк. “Нам нема чого стидатися, ми зробили чесний вибiр”, – заявив голова журi, знаменитий сербський режисер Емiр Кустурiца, який сам двiчi отримував призи у Каннi.

Гран-прi фестивалю здобула стрiчка американця Джима Джармуша “Зламанi квiти”. “Велика перевага Каннського фестивалю – тут не судять по нацiональностi, – заявив режисер. – Тут однаково пiдтримують незалежних режисерiв з Тайванi, Iрану, Китаю, Францii, Iталii – звiдки завгодно. Адже всi ми – нащадки якогось одного племенi”.

Обидва фiльми-переможцi розповiдають про стосунки батькiв i дiтей. У “Дитинi” йдеться про те, як 20-рiчний чоловiк продаe свого сина. “Зламанi квiти” – меланхолiйна комедiя про старого холостяка, який намагаeться знайти дорослого сина.

Приз за режисуру дiстався австрiйцю Мiхаелю Ханеке за картину “Приховане”. Премieю за найкращу жiночу роль вiдзначили iзраiльську актрису Ханну Ласло, для якоi робота у фiльмi “Вiльна зона” Амоса Гiтая e першою драматичною роллю – ранiше вона грала тiльки в комедiях. Найкращим актором став американець Томмi Лi Джонс: його режисерська робота “Троe похорон Мелькiадеса Естради” отримала вiдразу двi нагороди – за найкращу чоловiчу роль та найкращий сценарiй (автор – Гiльeрмо Аррiага, сценарист “Суки-любовi” i “21 граму”). Приз журi здобула китайська стрiчка “Шанхайськi мрii” Ванга Ксяошуаi.

Технiчна комiсiя фестивалю вiдзначила своiми нагородами “Мiсто грiхiв” Роберта Родрiгеса (за вiзуальний ряд) та “Останнi днi” (за роботу художника Леслi Шатца). Премii ФIПРЕССI отримали “Приховане” та “Кров” мексиканця Пмата Ескаланте.

Боротьбу за призи фестивалю цього року вели 22 повнометражнi художнi фiльми. Найяскравiшою подieю фестивалю було визнано прем’eру фантастичного бойовика Джорджа Лукаса “Зорянi вiйни. Епiзод III: Помста сiтхiв”.

фото X AFP

Мадагаскар

Чергова високобюджетна анiмацiя вiд <Дрiмворкс> – це не нове слово у жанрi, яким три роки тому був визнаний <Шрек>. Багатьом нашим глядачам вона нагадаe старi добрi мультики про звiрят вiд <Союзмультфiльму> та iнших студiй, хоча й маe певнi вiдмiнностi.

Перш за все, героi
<Мадагаскару>, хоча й належать до екзотичних представникiв тваринного свiту, –
жителi мiста до мозку кiсток, мало того – зiрки шоу-бiзнесу, що звикли до уваги
i обожнювання з боку вдячноi публiки. I в першу чергу це стосуeться головноi
зiрки зоопарку (i фiльму) – лева Алекса, який даруe друзям виключно сувенiри з
власним зображенням, хоча й з найкращими намiрами. Саме з ним пов’язана
центральна сюжетна лiнiя i не зовсiм дитяче питання: чи з’iсть лев найкращого
друга – зебру, якщо опиниться на волi, де нiхто не буде годувати його готовими
бiфштексами i в ньому нарештi пробудяться хижi iнстинкти? Звичайно, врештi-решт
друзi Алекса знайдуть рiшення проблеми i трагедii мадагаскарського масштабу
вдасться запобiгти, i все ж таки тi кiлька хвилин, якi, напевно, змусять
похвилюватись наймолодших глядачiв, – це eдине, що вiдрiзняe <Мадагаскар> вiд
поточноi продукцii жанру.

В усьому iншому – все, як
завжди: високоякiсна анiмацiя, загальнодоступний гумор, цитати з найвiдомiших
картин даноi тематики (у даному випадку – острiвноi: принаймнi натяки на
недавнього з Томом Хенксом зрозумiють всi). Спiвiв i танцiв цього разу
немаe майже зовсiм (якщо не рахувати дискотеку лемурiв) – можливо, це й на
краще. E в <Мадагаскарi> й своя родзинка, що найкраще дie в невеликих
дозах. В <Льодовиковому перiодi> це була божевiльна бiлка, тут – не менш
божевiльнi пiнгвiни, невтомнi змовники i борцi за свободу – невiдомо тiльки, в
iм’я чого.

На жаль, нашi прокатники, скориставшись росiйським дубляжем, знову вкрали у глядацького загалу можливiсть ознайомитись з оригiнальною голосовою роботою зiрок Голлiвуду – Бена Стiллера, Крiса Рока, Джейд Пiнкетт-Смiт, Дейвiда Швiммера, запрошених для озвучення
головних персонажiв. Тим, хто зможе змиритися з цим фактом, як i з росiйським (досить якiсним) дубляжем, гарантованi пiвтори години веселоi i майже безтурботноi розваги.

Аманда Пiт

Аманда Пiт народилась 11 сiчня 1972 р. у Нью-Йорку. Ii батьки, адвокат Чарлз Пiт i соцiальний робiтник Пеннi, розлучились у 1990 р. Те, що акторство – покликання Аманди, стало зрозумiло, коли одного разу, будучи разом з матiр’ю у мiсцевому театрi, вона посеред вистави вилiзла на сцену i почала iмпровiзувати. Однак пiсля закiнчення школи дiвчина пiшла вчитись до Колумбiйського унiверситету на iсторичний факультет: думка про акторство задавалась iй несерйозною. Через кiлька рокiв, вже навчаючись на передостанньому курсi унiверситету, вона опинилась на прослуховуваннi у легендарноi викладачки драматичного мистецтва Ути Хаген. Заняття у класi Хаген змусили Пiт повнiстю змiнити свiй графiк: iй довелось витримати справжнiй марафон, оскiльки унiверситет i акторська студiя знаходились у протилежних кiнцях мегаполiсу.

Аманда Пiт народилась 11 сiчня 1972 р. у Нью-Йорку. Ii батьки, адвокат Чарлз Пiт i соцiальний робiтник Пеннi, розлучились у 1990 р. Те, що акторство – покликання Аманди, стало зрозумiло, коли одного разу, будучи разом з матiр’ю у мiсцевому театрi, вона посеред вистави вилiзла на сцену i почала iмпровiзувати. Однак пiсля закiнчення школи дiвчина пiшла вчитись до Колумбiйського унiверситету на iсторичний факультет: думка про акторство задавалась iй несерйозною. Через кiлька рокiв, вже навчаючись на передостанньому курсi унiверситету, вона опинилась на прослуховуваннi у легендарноi викладачки драматичного мистецтва Ути Хаген. Заняття у класi Хаген змусили Пiт повнiстю змiнити свiй графiк: iй довелось витримати справжнiй марафон, оскiльки унiверситет i акторська студiя знаходились у протилежних кiнцях мегаполiсу.

Через деякий час Амандi вже був потрiбен агент. Разом з подругою вона розiслала 80 своiх фотографiй в усi агентства. Пiт запросили в чотири з них, однак враження вона нiде не справила. Потiм у Аманди все ж таки з’явився свiй агент i вона почала ходити на проби для рекламних роликiв. На гонорар вiд реклами цукерок акторка жила цiлий рiк. На кiноекранi дебютувала у 1996 р. у стрiчцi Едварда Бернса <Вона eдина>. Пiт зiграла два десятка персонажiв в серiалах (<Закон i порядок>, <Центральний парк>) та малобюджетних проектах, серед яких – <Рутина> (1997) i <Оголенi тiла> (1999), однак час вiд часу з’являлась ненадовго i в бiльш престижнiй продукцii, наприклад, у комедii <Одного чудового дня> (1996) з Мiшель Пфайффер та Джорджем Клунi. Ii помiтили у комедiйному серiалi <Джек i Джил>: пiсля ролi Жаклiн Барретт на прiзвисько Джек Пiт потрапила до списку 50 найвродливiших людей планети, складеного журналом . У 2000 р. актриса з’явилась на екранах у своeму першому високобюджетному проектi – кримiнальнiй комедii <Дев'ять ярдiв> з Брюсом Вiллiсом та Метью Перрi. У цiй досить популярнiй стрiчцi вона зiграла Джилл, асистентку стоматолога, яка мрie стати найманою вбивцею. У 2002 р. Аманда знялась у трьох фiльмах: в вона зiграла музу в наркотичному дурманi, який мучить головного героя (Кiран Калкiн), в трилерi <Особливо тяжкi злочини> – подругу героiнi Ешлi Джадд, а в драмi <У чужому рядi> – дружину героя Бена Аффлека. Наступних пропозицiй вона чекала цiлих вiсiм мiсяцiв.

Сильне враження на Пiт справила спiвпраця з Джеком Нiколсоном на зйомках комедii <Кохання за правилами та без них> (2003) Ненсi Маeрс: <Я все ще намагаюсь усвiдомити факт, що я зовсiм недавно знiмалась з ним в одних сценах. Джек дивиться просто у вiчi i граe так переконливо! Це нiби ти граeш у тенiс, i хтось посилаe тобi м'яч точним ударом>. У картинi, де також знялись Даян Кiтон, Кiану Рiвз та Френсiс Макдорманд, Аманда зiграла молоду подругу героя Нiколсона, спiвробiтницю аукцiону Мерiн Баррi.
Нова зустрiч акторки з партнерами з <Дев'яти ярдiв> у продовженнi цiei картини у 2004 р. була однозначно невдалою, що пiдтвердив провал фiльму в прокатi. Натомiсть романтична комедiя <Бiльше, нiж кохання> (2005), в якiй Пiт знялась з Ештоном Катчером, змусила критикiв знову писати про неi як про багатообiцяючу актрису.

Серед зiрок, чиi кар’eри надихають ii, Аманда називаe Рiз Вiзерспун i Нiколь Кiдман. Вона сподiваeться, що наступного разу iй пощастить втiлити на екранi енергiйну героiню у стилi Ерiн Брокович.

Мадагаскар

<Мадагаскар> (Madagascar / Мадагаскар). Анiмацiйна казка. США, 2005. Режисери Ерiк Дарнелл та Том Макграт. Ролi озвучили: Бен Стiллер, Крiс Рок, Джейд Пiнкетт-Смiт, Дейвiд Швiммер.

Лев Алекс, зебра Мартi, жираф Мелман та бегемотиха Глорiя живуть у нью-йоркському зоопарку, i це iх анiтрохи не пригнiчуe. Але одного дня iз зоопарку влаштовують втечу пiнгвiни-змовники. Iхнiй приклад надихаe Мартi, який вмовляe друзiв на кiлька годин втекти i розважитись у мiстi. Люди вирiшують, що тварини прагнуть вирватись на свободу, i садять втiкачiв на корабель, який вiдвозить iх до Африки. Алекс, Мартi, Мелман та Глорiя опиняються на Мадагаскарi. Вони нiчого не знають про дику природу, i iм доводиться вчитись боротись за iснування i самостiйно шукати собi iжу.

Мадагаскар (Madagascar / Мадагаскар). Анiмацiйна казка. США, 2005.
Режисери Ерiк Дарнелл та Том Макграт. Ролi озвучили: Бен Стiллер, Крiс Рок,
Джейд Пiнкетт-Смiт, Дейвiд Швiммер.

Лев
Алекс, зебра Мартi, жираф Мелман та бегемотиха Глорiя живуть у нью-йоркському
зоопарку, i це iх анiтрохи не пригнiчуe. Але одного дня iз зоопарку влаштовують
втечу пiнгвiни-змовники. Iхнiй приклад надихаe Мартi, який вмовляe друзiв на
кiлька годин втекти i розважитись у мiстi. Люди вирiшують, що тварини прагнуть
вирватись на свободу, i садять втiкачiв на корабель, який вiдвозить iх до
Африки. Алекс, Мартi, Мелман та Глорiя опиняються на Мадагаскарi. Вони нiчого
не знають про дику природу, i iм доводиться вчитись боротись за iснування i
самостiйно шукати собi iжу.

<Мадагаскар> як
великий анiмацiйний проект починався у 2001 р. пiд назвою <Дике життя> з
розрахунком на прем’eру влiтку 2004 р. Однак на шляху до створення картини
весь час виникали перешкоди, ii вихiд на екрани неодноразово вiдкладали, i
врештi-решт прем’eру призначили на 27 травня 2005 р. Сценарiй написали
Бiллi Фролiк та Конрад Вернон. В початковому варiантi сценарiю були присутнi
активiсти – <зеленi>, якi й звiльняли звiрят з клiток, проте потiм цих
персонажiв забрали з тексту. Робота над анiмацieю почалась у першi мiсяцi 2002
р. Серед знаменитостей, яких збирались залучити до роботи над стрiчкою, була
Мадонна. Щоправда, iснувала умова, що вона позичить свiй голос Глорii лише у
тому випадку, якщо героiня буде спiвати. Iншою кандидаткою на роль вважалась
Дженнiфер Лопес. Коли Мадонна вiдмовилась брати участь у проектi, подейкували,
що замiсть неi запросять Гвен Стефанi. В результатi жодну з вiдомих спiвачок
залучити не вдалося, i голосом Глорii стала Джейд Пiнкетт-Смiт (<Матриця: перезавантаження>).

Бiльше, нiж кохання

Вiн серйозний, зосереджений i цiлеспрямований. Маe мету i чiткий план ii досягнення. Впевнений, що через п’ять рокiв буде провiдним фахiвцем в галузi Iнтернет-торгiвлi, матиме стабiльнi доходи, будинок, машину та дружину. Багато працюe вночi i у вихiднi, позбавляючи себе жодного шансу на нормальне особисте життя. В результатi залишаeться бiля розбитого корита: його проект прогорiв, всi речi, навiть меблi, розпроданi, доводиться повернутись в дiм до батькiв i няньчити племiнникiв.

Вона легковажна, розкута i впевнена в собi. Вважаe, що секс в туалетi лiтака – це ще не привiд для знайомства. Прощання з бойфрендом перед кiлькаденною розлукою починаe з палких обiймiв, а закiнчуe сваркою. Нiчого не плануe наперед, намагаeться стати акторкою, хоча завалюe одну пробу за iншою. Легко йде життям i в результатi примудряeться стати добре оплачуваним фотографом з власною виставкою.

Так, ми вже зрозумiли, що цi двоe створенi одне для одного. Залишаeться зрозумiти, чому варто дивитися цю стрiчку.

Iм’я Ештона Катчера на афiшi вселяe надiю в серця любителiв комедiй в стилi <Американського пирога>, однак цього разу свою репутацiю, заслужену <Молодятами> й <Дочкою мого боса>, актор не пiдтвердив. Хоч його герою й тут вдаeться пережити кiлька безглуздих ситуацiй, до його попереднiх робiт <Бiльше, нiж кохання> у цьому планi не дотягуe. Iнша справа – саме акторство. Грати в романтичнiй комедii – це не бозна що, але Катчер знову доводить, що може iснувати на екранi i без життeрадiсного повторювання екзистенцiйного питання: <Де моя тачка, чувак?> Знову – тому що одного разу вiн вже це довiв (в <Ефектi метелика>). Актор нiби прислухався до поради, яку дали його герою: <Головне - не зiпсуй>.

Якщо Катчер просто не псуe, то Аманда Пiт дивуe. Пiсля невибагливих опусiв на кшталт <Дев'яти ярдiв-2> виникло питання, чи e в неi акторськоi здiбностi взагалi, але роль Емiлi дала на нього позитивну вiдповiдь. Пiт вдаeться бути на екранi не лише привабливою i природною – вона переконливо показуe, як змiнюeться ii героiня за сiм рокiв. Знову ж таки, це не дуже складне акторське завдання, але гра Аманди додаe життeвоi енергii простенькому сюжету, з якого при гiршому виконаннi мiг би вийти дуже нудний фiльм.
Часто в романтичних комедiях (та й у фiльмах iнших жанрiв) у головних виконавцiв краде стрiчку хтось з акторiв другого плану. Достатньо сказати, що у <Бiльше, нiж кохання> цього не сталося.

Бiльше, нiж кохання

Бiльше, нiж кохання (A Lot Like Love / Больше, чем любовь). Романтична комедiя. США, 2005. Режисер Найджел Коул. У ролях: Ештон Катчер, Аманда Пiт, Кетрiн Хан, Кел Пенн, Алi Лартер, Терiн Меннiнг.

Олiвер та Емiлi випадково знайомляться в лiтаку, який летить з Лос-Анджелеса в Нью-Йорк. Вони швидко розумiють, що мало пiдходять одне одному. Протягом наступних семи рокiв життя весь час зштовхуe героiв, доки вони не стають друзями. Олiвер закохуeться в iнших дiвчат, а Емiлi – в iнших хлопцiв, вони дiляться одне з одним своiми переживаннями – i так триваe, доки вони не розумiють, що створенi одне для одного.

Цю чергову варiацiю на тему класичного <Коли Гаррi зустрiв Саллi> Роба Райнера за сценарieм Колiна Патрiка Лiнча зняв серiальний режисер Коул, який створив свiй перший великий фiльм (<Врятувати Грейс>) у 2000 р. Ештон Катчер погодився виконати головну чоловiчу роль у листопадi 2003 р.; через два мiсяцi до нього приeдналась Аманда Пiт. Прем’eра стрiчки в США вiдбулась 22 квiтня; касовi збори в американському прокатi – 18,9 млн. доларiв.